Я обожнюю фотографувати. Два роки моїм помічником є старий-добрий Canon Powershot. Або цілеспрямовано йду на прогулянку заради фото, або просто кудись — беру його з собою. Часто відволікаюсь. Буде це старий будинок на проспекті, чи то кульбабка під парканом, хочу закарбувати момент. Приємно згадувати побачене знов, коли пройде час. Можу спочатку не помітити щось, а потім повернутись на кілька кроків назад і вже натиснути кнопку.
Іноді буває так, що я дивлюсь у певну точку і вже бачу її як фото. Любов до деталей проявляється в тому, що частіше я знімаю на макрорежим. Серед усього навкруги в центрі уваги постає те, що ми зазвичай оминаємо. Можна краще роздивитись краплі роси на трояндах, рельєф деревної кори, бджілку, що сховалась між тичинок, або насінини тієї ж самої кульбабки.
Навіть базові налаштування без обробки суттєво відрізняють картинку від зробленої на телефон. Невелика зернистість та теплі кольори надають певної естетики та затишку. Якщо фокус не одразу чіткий, кадр все одно є вдалим. Адже, крім гарної картинки, важливо ще й отримати позитивні емоції в моменті.
Нещодавно я стала публікувати свої підбірки в Тік ток. До кожної підбірки я стараюсь підбирати відповідну музику, аби глядачі могли відчути те ж, що і я. Крім того, цікаво спостерігати за чужими роботами. У кожного свій стиль та прогрес. Взаємопідтримку можна проявити у вигляді коментарів. Здавалося б, що такого в тих фото. Але у них можна знайти свою віддушину.
Тетяна Комарова, випускниця Школи універсального журналіста