У кожної країни є своя мова, якою розмовляють та яку активно використовують. Але в нашій країні це не завжди так. У довоєнні часи чимало українців розмовляло російською. Можливо, їх не потрібно засуджувати, адже купу років українську мову знецінювали, казали, що нею розмовляють лише селяни й тому подібне. Звісно, з початком повномасштабного вторгнення люди усвідомили її важливість та помалу переходили на мову нашої держави. Проте залишись деякі унікуми, які продовжують просувати російську, аргументуючи це тим, що ми живемо у вільній державі і маємо повне право розмовляти зручною для нас мовою. Але чи справді розмовляти українською не так важливо?
Зануримось в історію української мови та літератури. Давайте згадаємо, як наші видатні українські письменники, поети та політичні діячі боролись за право існування української культури, мови та літератури. Іван Котляревський, написавши поему “Енеїда”, довів, що українською розмовляють не лише селяни, нею можна писати твори на літературному рівні. Тараса Шевченка, Івана Франка та багатьох інших відомих письменників неодноразово засилали і судили за прославлення України в своїй творчості. Володимир Винниченко, Симон Петлюра, Михайло Грушевський та багато інших боролись за існування нашої мови та держави. Вони вкладали все у розвиток української культури, яку так активно знищували, а декому просто “зручно” розмовляти російською. Навіть сьогодні український народ намагаються винищити. Вороги руйнують все, що пов’язано з Україною. На даний момент тисячі людей поклали своє життя, захищаючи нас. Вони помирають, щоб ми могли жити. Вони мерзнуть, щоб ми мали де грітись. Вони загинули, щоб ми жили мирно й вільно. Ми мусимо любити і поважати нашу мову і країну за тих, хто вже більше не зможе любити.
Хочу донести, що мова – один з наших найцінніших скарбів, який ми мусимо берегти і не можемо втратити, бо наші пращури багато років боролись та помирали за неї, а наші захисники й захисниці воюють за неї і зараз.
Софія ДАНИЛКО, випускниця Школи універсального журналіста