Для моїх однолітків типово підсумовувати рік, що минає. Я теж хотіла б зробити висновки, згадати хороше та погане, подякувати людям, які зробили цей рік кращим. Почнемо.
2022 видався максимально складним для всіх людей, адже 24 лютого життя перевернулось і змінилось для кожного. Хтось залишився без дому, хтось втратив близьких людей, хтось – роботу. Але, на щастя, я в безпеці і маю змогу жити спокійно. Тому, в першу чергу, я хочу подякувати Збройним Силам України і всім іншим захисникам нашої країни. Завдяки їхнім пожертвам та боротьбі я можу вільно жити на своїй землі, говорити рідною мовою. Я безмежно вдячна кожному захиснику та захисниці за тихі ночі, спокійні ранки, дні без страху та теплі вечори. Також я дякую моїй сім’ї та друзям, які протягом року були зі мною поруч. Батьки, бабуся та сестричка підтримували та приносили радість кожного дня, за що хочу висловити вдячність. В перші, найстрашніші дні війни, коли я не знала, що буде далі, вони давали мені надію на світле майбутнє і віру в перемогу. Друзі завжди були поруч і не давали мені сумувати. Дякую їм за наші приколи, які зрозуміємо тільки ми, за пізні вечори з іграми, за підтримку, за те, що ніколи кидали мене, а допомагали у всьому і раділи за мене. Дуже хочу подякувати своїм однокласникам, які стали для мене другою сім’єю. Я вчусь разом з ними всього лише пів року, а вони стали такими важливими і близькими для мене. Хочу подякувати їм за те, що привітно прийняли мене у свою дружну сім’ю і допомогли адаптуватись у новому середовищі. Я вдячна також своїм вчителям, які в таких непростих обставинах знаходять шляхи та дають нам знання, адже моє покоління – майбутнє України і нам необхідні знання для того, щоб відбудовувати знищену росіянами Україну. Також, маю подякувати волонтерам, які допомагаючи ЗСУ, наближають нашу перемогу. Приємно, що моя сім’я, як і більшість українців, долучаються до волонтерів і допомагають нашим захисникам.
Загалом, цей рік був складним, але хорошого теж було багато. Я вдячна всім, хто був зі мною поруч і приносив хоч краплю позитиву у моє життя.
Дарія АНТОНЮК, випускниця Школи універсального журналіста