Тайм-менеджмент для журналіста: 15 порад, які збільшать Вашу продуктивність

02.04.2018

Тайм-менеджмент для журналіста — це дуже важливо: щоб працювати і жити ефективно, варто бути володарем не лише своїх слів, а й свого часу. Сподіваємось, ці поради допоможуть вам упевненіше планувати й результативніше використовувати свій час — головний із наших ресурсів.

1. Починайте робочий день о 8-й годині.

У більшості редакцій робота раніше 9-ї не починається. У багатьох робочий день реально стартує приблизно о 10-й. Натомість я пропоную починати працювати о 8-й годині.

По-перше, “хто рано встає, тому Бог дає” – недарма говорили наші предки. Більшість відомих мені успішних людей встають дуже рано і починають робочий день аж ніяк не о 9-й годині й тим більше не о 10-й. До цього часу в них вже купу справ перероблено.

Не вдаватимусь у розмірковування про біоритми, просто зазначу: ранній старт робочого дня дає потужний заряд енергії. “З розбігу” включитись у роботу — це можливість встигнути зробити більше за коротший проміжок часу. Раніше почнеш — більше встигнеш і матимеш можливість раніше закінчити (роботу).

По-друге, більшість наших потенційних співрозмовників починають працювати раніше за журналістів. Застати їх на робочому місці (а не у робочих поїздках, на території підприємства чи нарадах, де вести довгі телефонні розмови проблематично) з 8-ї до 9-ї ранку в рази реальніше, ніж після 9-ї години. А ще, зазначу, на початку робочого дня багато хто з них не такий втомлений і роздратований, ніж ближче до обіду, коли більшість журналістів починають телефонувати своїм героям — ніхто ще не встиг зіпсувати настрій.

Зрештою, стереотип про журналіста, який пізно лягає спати й пізно встає, а відтак, і пізно починає роботу — застаріває. Він ґрунтується на уявленні про журналіста як про письменника, на розумінні нашої професії як пов’язаної суто з творчістю, а не з виробництвом. Натомість усе давно не так. Творчість могла мати місці у тижневій газеті, де “акула пера” тиждень могла відшліфовувати одну статтю. Сьогодні більшість редакцій і журналістів працюють у щоденному онлайн-режимі. Бути працездатним уранці так само важливо, як і ввечері. А четвер — це не “день розслаблення” після здачі тижневого номера газети, а звичайний робочий день, коли так само треба шукати і писати чи випускати новини. Так, і в п’ятницю сайт теж оновлюється! І у вихідні є чергові журналісти.

Отже, сучасна журналістика — це конвеєр, це “гарячий” заводський цех, а не міфічна “творча майстерня”. За таких умов уявлення про журналіста як про богемного персонажа, який до обіду спить, а вночі творить, – не лише застаріле, а й певним чином небезпечне. По-перше, ви бачили робітника виробничого підприємства, який приходить на роботу не на початок зміни, а десь під обід? Таких зазвичай швидко звільняють за порушення трудової дисципліни. А по-друге, повноцінний сон — запорука вчасного нормального відновлення сил. Те, що журналіст, який писав статтю вночі, – це не ознака приналежності до втаємниченої еліти, яка під покровом ночі чаклує над Словом. Це елементарне невміння організувати свій час удень, відмовившись від неважливої роботи заради того, щоб вночі — не працювати, а відпочивати. Бути завжди у формі — не лише модно, а й продуктивно: більше встигнеш, більше заробиш. Тому — ще раз — сьогодні для успішного журналіста нормою повинен стати такий розподіл дня: рано вставати, вчасно лягати і достатньо спати.

Немає нічого такого, над чим ви працюєте вночі, чого не можна було б зробити вдень.

Фото Ліни Яріш

БІЛЬШЕ ПОРАД ІЗ ПРОФЕСІЙНОЇ ТА ОСОБИСТОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ЖУРНАЛІСТА – У КНИЗІ ВІТАЛІЯ ГОЛУБЄВА “ЛАЙФХАК ДЛЯ ЖУРНАЛІСТА”

ЗАМОВИТИ КНИГУ

2. Приходьте і виходьте на події не вчасно, а завчасно.

«Завчасно» – означає не лише прийти на місце події хвилин за 10-15 до її початку, а й вийти із «запасом» часу.

Тобто якщо ви знаєте, що дістатись потрібного місця громадським транспортом можна за 10 хвилин, а подія розпочинається об 11-й годині – це не означає, що вийти потрібно о 10.50. По-перше, ви маєте бути на події хвилин за 10 до початку. (Зайняти зручне місце, перекинутися словом з колегами чи організаторами події, можливо, довідавшись щось ексклюзивне).

А по-друге, врахуйте: маршрутки чи автобуса може довго не бути. Якщо ви викликали таксі – воно може приїхати пізніше. (Від того, що ви, нервово очікуючи на авто, зателефонуєте диспетчеру з обуренням, таксі швидше не приїде – іноді доречніше піти, поки не пізно, ловити «попутку»). Якщо ви їдете редакційним автомобілем, водій, цілком імовірно, вирішить саме зараз заїхати на заправку. Якщо ідете пішки — дорогою ви можете зустріти знайомого.

Отже, вийти краще о 10.35 – 10 хвилин на дорогу, 5 – резерв часу, 10 – для орієнтування на місці.

Ви можете відразу не знайти місце проведення події. А знайшовши, не відразу потрапити на потрібний поверх чи в потрібний кабінет (не працює ліфт, зачинений головний вхід, на вході перевірятимуть документи тощо).

Непередбачуваних ситуацій може трапитись більше, ніж ви собі уявляєте. Щоб бути до них готовими – виходьте раніше!

Краще прийти на подію на 10 хвилин раніше, ніж запізнитись бодай на 5 хвилин. Зрозумійте, якщо організатори події – не ваші друзі чи дуже хороші знайомі, а подія має статус вищий, ніж приватна вечірка, вас ніхто чекати не буде. Коли подія розпочнеться – вам буде важко зорієнтуватись, що саме відбувається.

Організатори, скоріше за все, вже будуть зайняті самою подією, а не коментуванням її для преси. Вам може елементарно не вистачити місця в залі або зручної позиції для фотозйомки. Якщо ви маєте при собі ноутбук, який потребує живлення — розетка може бути зайнята кимсь із ваших колег. Одне слово, ви почуватиметесь розгублено, і часу для орієнтування знадобиться набагато більше.

До речі, справді успішні люди, у своїй більшості, – доволі пунктуальні. І це має прагматичне пояснення: вони ставляться до часу як до грошей — з повагою. А вміння цінувати власний час переноситься — як паттерн (тобто шаблон) взаємодії з часом загалом — і на час інших людей.

ЗАМОВИТИ КНИГУ ВІТАЛІЯ ГОЛУБЄВА “ЛАЙФХАК ДЛЯ ЖУРНАЛІСТА: ЯК ЕФЕКТИВНО ВИКОРИСТОВУВАТИ ЧАС ТА ІНФОРМАЦІЮ”

3. Вчасно піти з події — так само важливо, як і завчасно прийти.

На більшості заходів не варто бути до кінця. Водночас професійність журналіста передбачає вміння розрізняти, де сидіти не варто, а де конче потрібно добути до останньої хвилини.

Урочистості до Дня вчителя зі святковим концертом – подія з розряду тих, де до кінця бути не обов’язково. Головне, якщо ви готуєте інформаційний матеріал, – дізнатись, кого саме нагородили (записувати на слух – неефективно, краще домовитись, щоб вам дали в роздрукованому вигляді або «скинули» на електронну пошту сценарій нагородження, де є всі прізвища) і зробити максимум фото для фотогалереї сайту. Знайти організаторів і запитати їх про текст сценарію – краще до початку події, що ще раз підкреслює важливість завчасного приходу.

А ось засідання бюджетної комісії міської ради, де найскандальніше питання поставлене в порядку денного останнім, – доведеться відсидіти до кінця.

Потрібно відчути момент, коли кількість зібраної інформації досягла «критичної точки», достатньої для підготовки повноцінного матеріалу. Показник досягнення «критичної точки» – наявність відповідей на ключові запитання до новини: Хто? Що? Де? Коли? Яким чином? Навіщо? Відчули, що загалом усе це зрозуміло? Тоді швидше починайте працювати над матеріалом.

Загалом навряд чи варто бути присутнім на будь-якій події довше години.

Винятків із цієї поради – здебільшого три.

Перший – зумовлений жанром: це коли ви працюєте не над новинним матеріалом, а над журналістським розслідуванням, репортажем чи аналітикою. У цьому випадку потрібно більше інформації та глибше проникнення в тему. Економія часу тут небезпечна поверхневістю.

Другий – зумовлений характером події, тобто якщо вона – надзвичайна, сенсаційна, скандальна, єдина у своєму роді. Гріх поспішати за будь-яку ціну, коли на твоїх очах твориться Історія. Чи просто відбувається щось унікальне. Передавай до редакції або став на сайт перші новини з місця подій – і слідкуй за їхнім розвитком далі.

І третій виняток – зумовлений кінцевою (справжньою) метою вашої присутності на події. Чимало досвідчених журналістів, які спеціалізуються на висвітленні певної тематики, час від часу з’являються на заходах не тільки й не стільки заради підготовки матеріалу. Для них головніше – «засвітитися» в середовищі своїх героїв, своїх джерел інформації. «Зайшов привітатись з людьми», – говорить про такі ситуації один колега автора. Для журналіста як особи публічної важливо, щоб про тебе не забували. Тоді з більшою ймовірністю саме тобі наступного разу «підкинуть» цікаву інформацію, ексклюзивне джерело, корисний контакт, перспективну можливість.

Інколи можливість для такого неформального спілкування з’являється лише по завершенні події — приміром, коли звільниться ключовий спікер. Якщо, знову ж таки, ви не змогли перекинутись із ним кількома фразами до початку події, завчасно на ній з’явившись. Проте в деяких випадках для підтримання контакту з людиною варто дати їй зрозуміти, що вам справді цікаво те, про що вона розповідала під час події. А для цього — доцільно бути в полі її зору впродовж усього часу її виступу. Отже, таки доведеться бути на події до кінця. Головне — усвідомлювати, які саме люди є для вас такими важливими особами, а яких слухати до кінця — аж ніяк не обов’язково.

Відеокурс “Школа універсального журналіста”: навчайтесь зручно [ЗАМОВИТИ]

4. Ефективно використовуйте “обрізки” часу.

Щоб зрозуміти суть питання образніше, жінки можуть пригадати, як випікається домашній хліб: залишків тіста, які опинились поза формами для випічки, цілком вистачить… ну, може, не на ще одну хлібину, але на якусь перепічку — точно.“Обрізки” часу, або ж “сміттєвий час” — це невеликі проміжки між певними справами, які зазвичай нічим не зайняті. Збираючись докупи впродовж дня, за день вони утворюють собою іноді досить вагомий проміжок часу. Який цілком реально і варто зайняти корисними справами, доречними для таких моментів.

Наприклад, це час у дорозі маршруткою на інтерв’ю та з інтерв’ю. Час очікування у приймальні співрозмовника. Час у транспортному заторі дорогою на роботу. Час у черзі. Час у метро. Час очікування замовлення у кафе. Інколи це навіть час, упродовж якого чекаєте на ліфт у перевантаженому людськими потоками офісному центрі. А для жінок — час, коли вам роблять манікюр на спеціальній стійці в торговельному центрі.

Для “сміттєвого часу” варто мати заготовлені варіанти його проведення. Варіанти: книга (друкована чи електронна); роздрукована стаття; аудіопідкаст у телефоні; текст для редагування (якщо дозволяють умови місця, де знаходитесь); нетермінові телефонні дзвінки (вихідні або відповідь на пропущені чи перенесені вхідні); закладки у телефоні з корисними статтями, які не було часу прочитати серед поточних справ. Зрештою, навушники з музикою. А ще в такий час можна надиктовувати на диктофон у вашому смартфоні думки, які немає змоги записати і які боїтесь загубити.

Варто привчити себе формувати запас справ та матеріалів для “сміттєвого часу” наперед — щоб потім, коли доведеться чекати важливого співрозмовника під дверима його кабінету зайві 40 хвилин, ви просто витягнули телефон, відкрили “Закладки” – і прочитали, приміром, декілька корисних статей, відразу зробивши у блокноті позначки з висновками з прочитаного.

Безпрограшна тема для вивчення у такий спосіб – щодня дізнаватися щось нове про можливості соціальних мереж. Регулярно скачуйте собі навчальні матеріали на цю тему — і вивчайте у “сміттєвий час”. Щось одне з прочитаного пробуйте впровадити якщо не щодня, то хоча б щотижня. Таким чином, ви швидко навчитесь багато нового й зможете збільшити свою потенційну цінність для роботодавця набагато швидше за колегу, який тим часом думає: “Треба буде якось засісти за статті про соцмережі та й проштудіювати — що всі в них знаходять?.. Але коли?.. Немає коли!..”

У короткі “обрізки часу” можна встигати відповідати на повідомлення, які приходять до Месенджер. (Наприклад, відповісти “ОК” на прохання дружини купити хліб, поки їдеш у ліфті — щоб не змушувати її окремо телефонувати, аби уточнити, чи прочитали ви повідомлення). Інколи дати в такий спосіб стислі відповіді на низку нетермінових повідомлень в один проміжок часу – раціональніше, ніж щоразу надсилати відповіді миттєво, відриваючись для цього від поточної справи. Адже час, що втрачається в цьому разі, – це не лише час на прочитання повідомлення й написання відповіді, а й час на “повторне входження” в контекст справи, яку виконуєте. Та й “зависаємо” ми у смартфоні часто на набагато довше, ніж потрібно суто для відповіді — нові можливості соцмереж саме для цього, в тому числі, й створюються, аби збільшити час нашого там перебування. Приміром, за рахунок перегляду свіжих фото у Stories.

5. Розпочавши працювати, перші 15 хвилин намагайтесь пропрацювати безперервно.

Найпростіший спосіб — вимкнути телефон. Так-так, не перевести у віброрежим, а просто вимкнути. Нічого надзвичайного не трапиться.

Пояснення — просте: зараз із більшості телефонів можна зайти в соцмережі. Простий перехід у віброрежим такої можливості не позбавляє. Навіщо себе спокушати?..

Якщо ви працюєте в кабінеті, де багато людей, – надягніть навушники, давши зрозуміти: вас зараз не чіпати. Або прямо попередьте колег: зараз працюю над важливою темою, прошу не заважати. Можна навіть табличку спеціальну вигадати, яку ставитимете на свій робочий стіл, коли потребуєте мовчазної зосередженої праці. Зайве говорити, що в такому разі ви повинні бути готові й аналогічно поважати такі самі потреби колег.

А на робочому комп’ютері в цей час закрийте всі програми, окрім редактора, в якому набираєте текст. Якщо, звісно, вам не потрібно паралельно копіювати з Інтернету певні фрагменти матеріалу.

Через 15 хвилин безперервної роботи ви, цілком імовірно, вийдете на потрібний рівень продуктивності, якщо у вас його не було від самого початку. Чверть години концентрації на розумовій праці, чверть години перетворення думок на слова, здатні «розігнати» ваш інтелект, аби далі йому вже не потрібні були нагадування-прохання зосередитись і почати працювати.

«Коли до мене не приходить натхнення, я проходжу півдороги йому назустріч», – слова, що приписують Зігмунду Фройду, доволі влучно передають сенс цього пункту.

6. Якщо можна зробити якусь справу за 3 хвилини — зробіть її.

Зробіть і забудьте”, – саме це маю на увазі в цьому пункті. Адже ми часто “зависаємо” над завданнями, які можна виконати досить швидко і потім до них узагалі не повертатись. Наприклад, підтвердити свою участь у прес-заході. Відповісти на електронний лист із проханням надати контактну адресу для отримання розсилки. Вирішити з колегами, хто чергує у вихідні.

Типова помилка в подібних рутинних ситуаціях — замість того, щоб швидко прийняти рішення (часто для цього достатньо одного слова “так” чи “ні”), відкласти його на невизначений термін зі словами “Якось треба буде вирішити… Поговоримо пізніше… Хай усі зберуться — треба буде разом подумати… Відпишу, як буде час, бо зараз початок (середина, кінець) дня — трохи не до того… Напевно, піду, але треба буде ще поміркувати…”

Економте свою розумову енергію. Навіть у разі помилкового рішення ціна помилки — мізерна. Підписались на непотрібну розсилку — швидко відпишетесь. Почергуєте замість суботи в неділю — світ не перевернеться. Не підтвердили участь у прес-заході — підете на якийсь інший, це ж не церемонія вручення вам “Оскара” врешті-решт! Тому якщо можна відповісти на запитання чи пропозицію одним словом (“так” або “ні”) і, “проїхавши”, піти далі — дайте відповідь з одного слова і “їдьте далі”.

Типовий шаблон неефективної дії в ситуаціях, які можна “розрулити” за 15 секунд — це справді дати відповідь одним словом, а потім, зробивши паузу, почати пояснювати своє рішення: “Ну, розумієш, якщо зробити по-іншому, то…” Ви просто втрачаєте час — і свій, і тих, хто вас слухатиме. А по-друге, надмірна аргументація вашого рішення може спричинити несподіваний ефект: хтось поставить вашу думку під сумнів. Мовляв, а чи справді це так? Тут не все настільки однозначно… І обговорення “зайде на друге коло”. Час втрачено, рішення не прийнято. Трансляції з Верховної Ради пам’ятаєте? Отож.

Те саме правило раджу використовувати під час спілкування з відвідувачами редакції та додзвонювачами, які з першого погляду справляють враження “поглиначів часу”. (Маю на увазі саме цю категорію людей, а не тих, кому справді потрібна увага й допомога. Зрештою, нині, в основному, саме такі люди й приходять до редакцій — зі справді вартих уваги питань нам пишуть чи телефонують або принаймні наперед домовляються про зустріч. Той, хто цінує час інших, цінує і власний час). З мого досвіду, тут теж працює “правило трьох хвилин”: дайте людині можливість безперешкодно говорити впродовж трьох хвилин, не перебивайте її в цей час — а потім спокійно запитайте: “А я вам чим можу допомогти?”.

У деяких випадках відразу виявиться, що нічим — людина просто хотіла виговоритись, і на цьому можете розпрощатись, пояснивши, що на вас чекають невідкладні справи. Це найлегший і найбажаніший варіант розвитку подій.

Можна порадити висловити свою проблему письмово — на “професійних скаржників” зазвичай позитивно діє висловлене серйозним тоном прохання “письмово викласти суть справи, щоб ми могли уважно розглянути і вивчити питання”. Теж непоганий варіант — задумливий відвідувач попрямує додому обмірковувати майбутній лист.

Ось тільки будьте готові, що окремі скаржники справді вимагатимуть згодом письмової відповіді на свою маячню, посилаючись на законодавство про звернення громадян. На цей випадок варто один раз зробити й постійно зберігати на редакційному комп’ютері для оперативного роздруковування при потребі “шаблон відповіді на безглузді листи”. Щоб економити час у майбутньому, не влаштовуючи редакційних “мозкових штурмів” – що відповідати на черговий “опус” про “винайдення вічного двигуна”. Вставляєте в шаблон дату і номер звернення — і відправляєте за вказаною адресою текст на зразок: “Дякуємо за Ваш лист, його розглянуто на засіданні редакційної колегії. На жаль, перспективним планом роботи редакції на найближчі три роки не передбачене висвітлення порушеної Вами теми, а обмеженість людських і фінансових ресурсів не дозволяє відступати від затвердженого плану. Тому радимо Вам звернутись до інших ЗМІ. Сподіваємось, що вони зацікавляться даною темою. Дякуємо за увагу, перепрошуємо за незручності й бажаємо всіляких гараздів. Дата, підпис”.

Цинічно? Ні, дієво. Не дозволяйте красти ваш час. Привчіть насамперед самого себе: ваш час має ціну, і вона — чимала.

7. «Запаралелюйте» процеси.

Резерви часу часто лежать у площині поєднання кількох процесів в одному проміжку, замість послідовного їх виконання.

Приміром, якщо відчуваєте, що вам потрібні письмові коментарі за темою – напишіть відповідні прохання до початку роботи над матеріалом, а не після. Не виключено, що поки ви викладете вже відомі вам факти, про невідомі ви дізнаєтесь, отримавши електронною поштою або через соцмережі готову письмову відповідь. Якщо відповідь не надійшла впродовж 30-40 хвилин – зателефонуйте. Якщо відсутність коментарю не критична, напишіть, що очікуєте на коментар, і активуйте статтю. А після його отримання зробіть окремий матеріал на основі коментарю або підкоригуйте підготовлений раніше.

Інший приклад: ви принесли з події фото і відео. Нехай воно обробляється чи «заливається» на You Tube, поки ви пишете статтю. Дописавши текст, ви зможете відразу проілюструвати його – і активувати матеріал.

Якщо працюєте над матеріалом удома, «запустіть» якийсь процес домашньої роботи (наприклад, прання), що не потребує вашої постійної присутності, паралельно з роботою над матеріалом.

Що можна запаралелити? Написання запиту про доступ до інформації, якої вам бракує — і підготовку статті з уже наявною інформацією (та анонсом продовження теми після отримання відповіді на запит). Скачування матеріалів для довгострокового проекту (написання заявки на грант, дисертації, дипломної роботи, книги) — і роботу над короткостроковим (поки скачувались потрібні вам електронні книги, ви встигли підготувати дві інформації на сайт).

Вищий пілотаж” запаралелювання процесів — це коли ви розподілили частину ваших завдань між кількома людьми, і вони виконують свою частину роботи, поки ви робите свою. Приміром, дизайнер скачує фото, які ви принесли з події, а літредактор вичитує текст написаної вами статті про цю подію, поки ви телефонуєте джерелу щодо нових подробиць справи. Ви нарешті здобули нову інформацію для “статті №2” — а тим часом “стаття №1” і фото з попередньо зібраною інформацією вже готові до активації на сайті. Ключове правило тут — бути готовим в іншій ситуації так само допомогти колегам, а не тільки “сідати їм на шию”: споживацьке ставлення до інших швидко помітять, і це вам не піде на користь.

Із глобальної точки зору лайф-менеджменту, тобто управління вашим життям, запаралелювання процесів — це постійне тримання у фокусі уваги:

– стратегічного бачення,

– довгострокових цілей,

– короткострокових завдань.

Тобто щодня ви усвідомлюєте, ким себе бачите в цьому житті, які 2-3 стратегічні цілі підпорядковані цьому баченню і які щоденні завдання (“рутину”) мусите вирішувати, аби маленькими кроками долати кожну сходинку до мети й елементарно підтримувати вашу життєдіяльність у наявному професійному та особистому оточенні.

Збій запаралелювання” – це коли людина або застрягає в рутині (“Я не знаю, що буде наприкінці тижня, не те що ким буду через рік — тут аби встигнути всі статті в номер дописати; зараз взагалі така ситуація в державі, що ні в чому не можна бути впевненим”) або “зависає” у “стратегічних хмарах” (“Обмірковую масштабну працю з історії України… Вже сьомий рік…”).

Натомість механізм запаралелювання, що функціонує адекватно, можна чітко побачити у співрозмовника, який має реальний план рутинних справ на день, але при цьому в розмові цілком спокійно може зауважити щось на зразок: “Я не прийняв пропозицію роботи в Києві, бо стратегічно мені вигідніше залишитись у нашому місті, а не підкорювати столицю — за два роки має звільнитись ставка професора на кафедрі української літератури, а я тим часом якраз встигну дописати докторську, та й бабуся на пенсію вийде – буде легше з дитиною”.

Такий одночасний тверезий прорахунок коротко-, середньо- і довгострокових завдань — гарна ознака того, що людина справді є капітаном власного життя і сама ним керує, а не життя її несе.

8. Плануйте свої матеріали… на рік уперед.

Активуйте статті на рік уперед (до свят, пам’ятних дат). Створивши матеріал на резонансну тему, яка, як підказує вам інтуїція, буде довгограючою, вже позначте у щоденнику чи планувальнику смартфону “контрольні дати” повернення до неї: скажімо, через місяць, 100 днів, півроку й рік. Можна вже створити в адмінці сайту заготовку матеріалу, який активуєте рівно за рік, під умовною назвою: “Резонансна подія: рік потому”. Якщо ви працюєте контент-менеджером інформаційного сайту, виділіть день, коли настворюєте матеріалів на “вічнозелені” теми на півроку чи рік наперед, які потім лише автоматично активовуватимуться.

Інший варіант, якщо інформпривід є актуальним саме раз на рік – скопіюйте матеріал, який готували до відповідної дати нинішнього року в нове вікно, зробіть легкий рерайт — і поставте дату активації рівно за рік. Цьогорічний матеріал нехай залишається на своєму місці — для нечастих пошукових запитів на відповідну тему, які все одно час від часу траплятимуться впродовж року.

Ще одна можливість — створіть наперед запас матеріалів на період вашої відпустки, поїздки на тренінг, новорічних канікул чи травневих вихідних. Регулярно “зазирайте наперед” у ваш графік: в які дні й години у вас прогнозовано не буде можливості оновлювати сайт? Розширюючи горизонт планування, про який йшлося вище, з часом ви звикнете визначати ці проміжки з великою часткою точності задовго до їхнього настання. А відтак — спокійно знаходити в робочому графіку кілька годин, аби наперед зробити “заділ”.

Для постійних рубрик на сайті, які наповнюєте неподієвою інформацією (наприклад, “Гороскоп” або “Цей день в історії”), за бажання, можна сформувати такий запас узагалі хоч на рік наперед — і потім упродовж року бути спокійним за рубрику: все виходить за графіком.

9. Відверто зізнавайтесь, що зайняті, коли справді зайняті.

Із моїх спостережень за успішними людьми: часто вони досить детально (інколи аж до занудства) обговорюють зручний для них час зустрічі, при потребі змінюють його (“Ми можемо зустрітись на півгодини раніше, ніж домовлялися?”), перепитують, чи в силі домовленість про зустріч, попереджають про можливе запізнення. Тобто дуже уважно ставляться до поводження з таким ресурсом, як час. Чи не тому, в тому числі, вони й успішні, що дуже добре розуміють цінність часу — ресурсу, що не відновлюється і ресурсу, який чи не найбільше недооцінений більшістю з нас?!

Натомість багато хто з колег легко готовий витратити півгодини робочого часу на непотрібну розмову з рекламним агентом мобільного оператора, інтернет-провайдера чи інтернет-магазину, де він колись залишав свої контакти, при тому, що розмова однаково закінчується відмовою щось купувати або замовляти. А потім навколишні чують слова роздратування, якими ділиться колега: мовляв, вкрали півгодини мого часу, все хотіли мені щось продати. Вибач, але ти сам дозволив вкрасти в тебе ці півгодини! Чому б не сказати відразу: “Ні, дякую, я зараз нічого купувати не збираюсь, буде щось потрібно — я вам сам зателефоную, до побачення”.

Не бійтесь відмовлятись від розмови, коли вам незручно говорити. (І запитуйте про таку зручність чи незручність інших, якщо розмова очікується не на одну хвилину). Не бійтесь говорити “ні” тим, хто претендує на ваш час і ваші гроші, пропонуючи взамін те, що вам не потрібно. Не бійтеся сказати, що зайняті, тим, хто прийшов до вас на роботу без попередження – “просто поговорити, бо проходив повз”. Звісно, якщо ви справді зайняті чимось важливим (приміром, готуєте статтю до завтрашнього номера чи звіт керівнику). Привчіть знайомих заходити до вас, попередньо домовившись про зустріч (благо, соцмережі й телефон дають для цього достатньо можливостей). Адже в іншому разі вони можуть вас просто не застати: робота журналіста — досить мобільна, і не всі це розуміють. В уявленні людей непосвячених журналіст — це офісний клерк, який сидить за столом з 9-ї до 18-ї, тому застати його на роботі в принципі можна в будь-який час. (Те, що і під час перебування в офісі він не будь-якої хвилини готовий вислуховувати ваші проблеми — питання номер два).

Якщо телефонний співрозмовник запитує: “Зручно говорити?”, а вам — незручно, так і скажіть. (А не викручуйтесь: “Ну… взагалі-то… ну добре, давайте, поговоримо…”). При цьому ввічливо запропонуйте поговорити тоді, коли справді звільнитесь, і назвіть конкретний час. Можна запропонувати людині, що самі їй зателефонуєте, щоб вона зайвий раз не турбувалась.

10. Прогнозуйте і пригадуйте: вільно рухайтесь «лінією часу».

Більшість подій, якщо це не аварії та катастрофи, – можна передбачити заздалегідь. Так само більшість подій трапляється не вперше. Бути ефективнішими в сьогоденні нам допомагає постійне звернення до минулого і майбутнього. Бачення майбутнього й уроки минулого «розгортаються» в дії у часі теперішньому.

Тому – прогнозуйте, про що писатимете, що зніматимете за тиждень, місяць, рік.

Мало хто починає готуватись до весілля за тиждень. Багато хто думає, де і з ким зустрічати Новий рік, вже у дні золотої осені. Чимало одинадцятикласників вчаться танцювати вальс і обирають випускну сукню в морозні зимові дні. Тобто у побуті ми регулярно мислимо значно довшими проміжками часу, ніж у роботі. Між тим, достатньо просто перенести підхід, ефективний в одному контексті, в контекст інший. Тобто планувати свою професійну діяльність так само далекоглядно, як і побут.

Те саме стосується руху в інший бік «лінії часу» (так у нейролінгвістичному програмуванні іменують наше сприйняття часу) – в минуле. Ми залюбки пригадуємо, якими були в дитинстві. Із задоволенням розповідаємо кумедні історії зі шкільних років. Але при цьому здебільшого не пам’ятаємо, яку резонансну новину-тенденцію висвітлювали місяць тому.

Цікаві матеріали конкуруючих ЗМІ, читаючи які ми часто «кусаємо лікті» – це дуже часто не ексклюзив, який колеги «дістали з-під землі», а елементарне повернення до надрукованого. Хтось вчасно пригадав, що саме сьогодні мали оголосити судовий вирок у гучній справі. Хтось замислився, чому давно не чути про хід розслідування зловживань високопоставленого чиновника, до якого мала претензії прокуратура. Інший колега вирішив зателефонувати герою статті, який місяць тому потрапив у тяжку аварію, й запитати про самопочуття та перспективу судового переслідування винних. Прості розумові дії, які не потребували нічних чергувань на безлюдних автотрасах і «вилазок» у засніжені ліси й брудні наркопритони. Просто біда більшості з нас, журналістів, – у тому, що ми не повертаємось до написаного нами ж самими. «Жити слід, прагнучи вперед, але зрозуміти життя можна, лише озираючись назад», – писав С.К’єркегор.

«Ловити» новини-тенденції варто в теперішньому часі: відразу, коли подія сталася, «проскануйте» її подумки – це надовго? Якщо життєвого і професійного досвіду бракує – поцікавтесь у старших колег: таке трапляється часто? Такі проблеми вирішуються швидко? У більшості випадків відповідь на перше запитання – часто, на друге – довго. Більшість новин-фактів – це приховані новини-тенденції. Хороша звістка в тому, що «новина-тенденція», на яку ви оперативно «підсіли», зможе «годувати» журналіста достатньо довго: ви економитимете ресурси, не хапаючись щоразу за нову тему, а послідовно «довбатимете» одну й ту саму. Звісна річ, додаючи до неї нові завдання, нові заняття, нові інформаційні приводи.

Як тільки відчули, що перед вами новина-тенденція – беріть «на олівець»: приміром, через два місяці повернутись до теми. «Плюс» для тележурналіста: в архіві зберігається відео події. «Плюс» для інтернет-журналіста – є можливість швидко перечитати всю передісторію і щоразу робити необхідні гіперпосилання.

11. Працюйте на випередження.

Ви журналіст – і в маршрутці, коли їдете на роботу, і в гостях, коли родичі або друзі розповідають вам цікаву історію з життя або діляться проблемою, і біля телевізора, коли переглядаєте новини центральних телеканалів чи навіть популярне телешоу. Цікаве можна побачити скрізь. Тому записуйте теми та ідеї в блокнот чи на телефон. Щось може і не знадобитися, щось може знадобитись через рік, а щось може з часом стати частинкою «пазла», якої саме бракувало для підготовки матеріалу. В будь-якому разі, «банк ідей» має бути завжди більшим, ніж реальний обсяг роботи, який ви маєте зараз виконати. Майте запас тем, ідей, фактів і думок, працюйте на випередження. Прагніть більшого.

12. Переключайтесь, майте запасні варіанти дій.

Подібно до кількох вікон на моніторі, які відкриті у вас одночасно, майте різні завдання на день: короткі дзвінки й написання довших статей, «рутинні» повсякденні зустрічі й давно відкладені теми, швидка підготовка коротких новин і встановлення контактів з потенційно важливими і перспективними джерелами інформації. Це допоможе вам переключатись, коли, приміром, одне завдання «злетіло» і потрібно чимось зайняти час. У вас завжди має бути на цей випадок щось недороблене, недописане, давно сплановане. Ви завжди повинні мати чим зайнятись.

Недостатньо професійно й особистісно зрілу людину можна легко помітити за розгубленістю, коли щось пішло «не так». Наприклад, коли на робочому місці зник доступ до Інтернету – такий журналіст просто не знає, що робити. Перерва на каву і пустопорожні теревені по телефону затягуються набагато довше, ніж термін відсутності доступу до Мережі. А більш ефективний колега в цей час телефонує своїм джерелам інформації, призначає зустрічі, вирішує дрібні побутові питання, які відволікали його від роботи. Зрештою – переглядає свої попередні записи, виписує, з ким із потрібних людей давно варто зустрітися, до якої «довгограючої» теми можна повернутися, який недописаний матеріал можна допрацювати у спокійній обстановці.

Один знайомий бізнесмен у середині серпня, коли багато хто безапеляційно стверджує: «Роботи немає, бо всі у відпустках», зізнався: «Саме зараз я активно працюю, бо конкуренти – відпочивають. Потім, восени, матиму конкурентну перевагу».

Є купа справ, які можна робити без Інтернету. І всі ці справи можуть стосуватися роботи. Більше того, багато можна зробити й коли вимкнена електроенергія. Немає Інтернету – пишемо статтю в текстовому редакторі, немає світла – спілкуємось по телефону чи вивчаємо паперові документи. Цю логіку добре розуміють на виробничих підприємствах: в «несезон» там часто ремонтують цехи і роблять профілактику обладнання. Щоб потім, коли «піде жара», – не відволікатись на «простої». Робота журналіста – це не міфічна «творча майстерня», а заводський цех. А в центрі цеху – конвеєр, яким переміщується спочатку сировина-інформація, а згодом готова продукція-матеріал.

13. Плануйте!

Успішні люди записують свої цілі та планують справи. Неуспішні – діють хаотично, під впливом обставин. Не вони керують життям, а воно їх кидає. У вас завжди має бути список (якщо не в записнику, то в голові):

– тем для матеріалів на найближчий час;

– людей, яким варто зателефонувати чи з якими слід зустрітися;

– справ, які потрібно вирішити.

Перечитуйте свої списки регулярно: викреслюйте зроблене, додавайте нове.

Записані мета чи завдання мають більшу силу, ніж не записані. По-перше, ви будете зосереджені на них, поки формулювали й записували думку. Іноді сам процес формулювання мети, пошук потрібних слів, точних і влучних, та складання їх докупи вже чимало дадуть у розумінні поточного моменту й шляхів досягнення бажаного. А по-друге, періодично повертаючись до своїх записів, ви активуватимете цілі в пам’яті й налаштовуватиметеся на конкретні кроки з їхнього досягнення. Написане на папері чи екрані, коли ви його читатимете, щоразу ніби запитуватиме вас: а що ти саме зараз робиш для досягнення своєї мети?

Записане сприймається мозком як більш важливе. Підсвідомість підказуватиме вам варіанти досягнення цілей. Дуже часто це — можливості й контакти, які раніше просто пройшли б повз вашу увагу. Адже наше сприйняття вибіркове, і ми просто можемо не звертати уваги на чимало речей. Таким чином наше підсвідоме захищає нас від навали інформації, часто зайвої. Але у випадку з досягненням цілей важливо, навпаки, вчасно помічати потрібне.

Ви самі пам’ятаєте записане — і більш осмислено формуєте свій розпорядок дня (головну увагу — головним речам). Запитуйте себе якомога частіше: що я зараз роблю? З ким спілкуюся? А найголовніше (заради чого ви себе про це запитуєте) — до якої з поставлених цілей це мене веде? І якщо ні до якої — то чи потрібно це робити? Точніше, чи потрібно приділяти саме цьому і саме стільки уваги саме зараз?

Маленькі щоденні кроки до мети, маленькі щоденні безперервні покращення того, що є вашим проектом, — неминуче приведуть вас до цілі. Як кажуть, швидше дістається пункту призначення не завжди той, хто швидше їде, а той, хто рідше зупиняється в дорозі.

Не завжди мета досягається відразу після того, як ви зробили ризикований крок – часом шлях до мети може бути доволі тривалим. Тому, по-перше, важливо відчувати нерозривний зв’язок між ризиком і задоволенням. А по-друге, так само важливо винагороджувати себе за перший (і кожен наступний суттєвий) крок на «ризикованому» шляху. Маленький крок – маленька винагорода, більший – більша.

Ваша підсвідомість звикне до цього ланцюжка: стимул – реакція, тобто ризик – винагорода. І сама підштовхуватиме вас до наступного кроку.

Чітко сформульований задум, яким ви поділилися з навколишніми, дисциплінуватиме вас, спонукаючи робити конкретні кроки в напрямку здійснення задуманого. Адже вам незручно буде осоромитись перед людьми, яким ви щось прилюдно пообіцяли. Хоча насправді ви пообіцяли самому собі – просто взяли навколишніх у свідки, а отже – у союзники. Головне – ділитися задумами з тими, хто сам налаштований на активну діяльність, а не на теревені й ниття. Інакше вам «обламають крила» чи просто засміють.

Зведіть до мінімуму час на спілкування з тими, хто ниє, хто постійно скаржиться на життя, – якщо це не ті люди, без яких вам не обійтись. Але і з ними тренуйтесь «залишатись при своїх інтересах» – ввічливо вислухайте, поспівчувайте, допоможіть, де можете допомогти, але далі продовжуйте робити те, що задумали. Якщо ви відмовитесь від своїх задумів, бо хтось скептично скаже: «Не з твоїм щастям» – у цьому будете винні саме ви і лише ви. Ваш скептичний співрозмовник з часом скаже: «Я тобі руки не зв’язував. Треба було робити». Але може виявитись пізно…

14. Впорядкуйте час для відвідання соцмереж — не відмовтесь від них, а просто раціонально визначте: коли саме дивитиметесь “котиків”.

Маю на увазі не використання соцмереж з професійною метою – як інструменту пошуку інформації та поширення ваших матеріалів. Ідеться саме про відвідання в його традиційному, обивательському розумінні — подивитись фото друзів, переглянути кумедні відео, почитати свіжі пости в улюблених пабліках тощо. Чому б не встановити для цього певний більш-менш визначений час? Приміром, півгодини в обід — і година ввечері? Так — раціональніше, ніж обіцяти самому собі: все, час братися за розум, з понеділка — ніяких соцмереж. Зазвичай подібні обіцянки — нічого не варті. Не можна боротися з тим, що задовольняє базові потреби людини. А соцмережі — саме з цього розряду. А якщо з якимось явищем чи процесом неможливо боротися, його цілком можливо… правильно, впорядкувати й поставити собі на службу.

Мій досвід — переглядати свіжі фото на цікавих мені сторінках в Інстаграмі під час перерв на каву. Поки холоне кава — можна переглянути, лайкнути чи прокоментувати з десяток фото найбільш цікавих мені користувачів. А далі — до роботи, і вже під час “творчого процесу” – жодних лайків. Наступний “сеанс зв’язку” – ввечері перед сном. Або у громадському транспорті під час пересування містом. Пам’ятаєте про “сміттєвий час”? Ось вам і хвилини для “котиків”. Зробили в кафе замовлення — поки несуть перше і друге, можна насолодитись фейсбучно-інстаграмівськими котами.

Натомість, коли я працюю над статтею, то на посилання, які мені скидають у соцмережах, взагалі не реагую — перегляну тоді, коли закінчу матеріал. Сказане не стосується звернень, де потрібна швидка реакція, оперативна допомога людині. Але кумедне відео, пізнавальні лінки — потім, на дозвіллі, коли буде зроблено основну роботу.

15. Прийшли на роботу — працюйте.

Не переносьте до офісу телефонні розмови, які вели дорогою на роботу: за вами зачинились двері редакції — попрощайтесь зі співрозмовником і поясніть, що приступаєте до роботи. Щоб ваші думки були в одному місці і в одній сфері. Щоб люди розуміли вашу зайнятість. Щоб легше було “взяти розгон” у критично важливі перші хвилини робочого дня — коли ви або візьмете старт продуктивного робочого дня, або поринете у перевірку пошти, соцмереж, обговорення новин та пліток — а до роботи справа дійде щонайменше за годину.

Справді, всьому свій час. Ніхто не заважатиме, трохи попрацювавши, зробити паузу і знову зателефонувати рідним і друзям. Але, впевнений, робота іде ефективніше, якщо у відведений для неї час повністю віддаєшся їй — а натомість у проміжок часу, відведений для особистого спілкування, не ділиш його з робочими справами.

Віталій ГОЛУБЄВ,

секретар Національної спілки журналістів України, головний редактор Видавничого дому “ОГО”, викладач кафедри журналістики Національного університету “Острозька академія”, керівник Школи універсального журналіста

ЗАМОВИТИ КНИГУ ВІТАЛІЯ ГОЛУБЄВА “ЛАЙФХАК ДЛЯ ЖУРНАЛІСТА”

Читайте також:

Самопрезентація у Facebook: 5 перших кроків

Електронна пошта: ефективно використовуємо для роботи журналіста

Де шукати цікаві теми для місцевих ЗМІ

 

, , , , , , , , , , , , переглядів: 3 339

Останні новини від OGO.ua


Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *