Історія кожної держави пов’язана з таким періодом як війна. Від початку виникнення України наш народ боровся за незалежність і продовжує це робити й сьогодні.
Кузьма Скрябін сказав:”Я не боюся смерті, я боюся війни”. Він мав рацію. Оскільки немає нічого страшнішого за війну. 24 лютого 2022 року Російська федерація розпочала повномасштабне вторгнення на територію України. Ми спокійно засинали у своєму ліжечку, а прокинулися вже від вибухів. На території всієї України ввели воєнний стан. В деяких містах лунали тривоги. Одразу ж виникає запитання:”Що такого ми зробили країні-агресору? Чому саме наша держава опинилася під обстрілом?”
Нам пророкували поразку усього за кілька днів. Але ось вже більш як рік наші захисники боронять Батьківщину.
Президент України Володимир Зеленський на початку повномасштабного вторгнення не покинув рідну землю, сказавши натомість:”Мені потрібна зброя, а не таксі”. Цими словами він подарував надію мільйонам українців на нашу перемогу.
Кожного дня ми засинаємо і не знаємо чи прокинемося завтра. Буде у нас можливість втілити справи в реальність чи ні. Коли лунає сигнал повітряної тривоги, ми віримо, що сили ППО(протиповітряна оборона) зіб’ють усі ракети. Україна перемагає, і через це країна-агресор чинить терор над мирним населенням. Ми не знаємо точної кількості людей, які загинули під час цієї кривавої війни. Але всі вони залишаться в наших серцях назавжди. Кожного дня Збройні Сили України роблять усе можливе аби звільнити окуповані території. Це були Ірпінь, Харківщина, Херсон і багато інших міст і містечок. Я вірю, що до кінця 2023 року площа України становитиме 603 700 км². Тобто Україна знову постане в кордонах 1991 року.
Всі ми знаємо, що добро завжди перемагає зло. Так станеться і цього разу. Одного дня ми прокинемося від слів: ”Ми перемогли!”. Це вже буде не сон, а наша реальність. Але для цього потрібен час.
Злата КУЛЯШ, випускниця Школи універсального журналіста