…Його можна побачити не тільки у церкві, а й на сінокосі, на футбольному полі, у музеї чи архіві. Неспокій – кредо його життя. Байдужість не властива його характеру. Він – священик, отець Павло Дубінець, настоятель церкви Святої Мучениці Параскеви с.Морочне на Рівненщині.
Застала я його за досить дивною для звичайної людини роботою, у кухарському ковпаку та фартуху, випікав Божий хліб. Такий незвичний вигляд чоловіка, зацікавив би кожного, адже не щодня доводиться спостерігати за цим унікальним дійством… В кімнаті пахло вийнятим із печі хлібом і бджолиним воском. На деко рум’янились маленькі проскурки, і навіювало хатнім затишком. Світ для мене немов замкнувся у цьому невеликому кімнатному просторі, на цій людині.
…Життєві шляхи кличуть в мандри. За роки життя прочитано сотні, а може й тисячі томів книг. Власне, і бібліотека у домі священика може посперечатися із будь-якою сільською книгозбірнею. Він закоханий у книгу, у слово, у літературу не менше, ніж у саме життя. А її Величність Історія не дає йому спокою. Розірвані думки нарозхрист змушують з`єднатись воєдино, щоб докопатись, дістатись і дізнатись правду з історії нашого минулого. На старі закинуті горища дерев’яних поліських хат, під очеретом і солом’яною покрівлею, він вилазить, як досвідчений скелелаз на найстрімкішу вершину. А там, у запилених темних куточках, знаходить справжні артефакти з минулого людського буття. Зібрані ним колекції експонатів, виставлені у музеях від його рідного села й аж до Києва.
«Впізнати світ і глибину людської думки…» – ось чого він найбільше прагне. Життя привернуло його до науки, самоаналізу, самоосвіти, творчих подорожей, цікавих знайомств… І врешті змусило у поважному віці сісти за парту і відчути себе студентом Національного університету «Острозька Академія». Навчання у стінах цієї альма-матері для нього стало містком впізнання Всесвіту, суспільства, філософії, таємниць людських душ і взаємовідносин.
Але все це відбувається у позачассі церковного життя. Бо найбільше його покликання – вершити служби Божі у храмі, рятувати людські душі, нести до спраглих на знання людей Євангельську звістку, навчати і проповідувати слово Боже. Церква, храм – це місце, де душа священика отримує натхнення, сповнюється любов’ю. На мить молитви, лине до висот Небесних, де слово Боже переважає над матеріальною сутністю світу цього. Він Богом посланий до цих справ, бо йому імпонують Євангельські слова: «Не єдиним хлібом буде жити людина…».
А ще з ним прагнуть зустрічі люди у дорозі, за роботою, в домі і тому ж храмі. Лагідність очей його, тепле слово, коли хтось з ним спілкується, просвічує людей немов промінь сонячний землю нашу крізь суцільну темінь. Поспілкуватися з о.Павлом – це ніби напитися джерельної води під час спраги, ніби пробудитися від страшного сну. Розмови з цим чоловіком надихають, складається відчуття, що у тебе виростають крила і ти здатен творити чудеса, робити цей світ кращим.
Усе це про нашого священника, справжнього пастиря, доброго товариша, тата, а віднедавна й дідуся, отця Павла Дубінця, настоятеля церкви Святої Мучениці Параскеви села Морочне, що заховалось у самісінькому центрі поліського краю. Народився отець Павло у древній Дубровиці, місті, оповитому сивизною віків минулих. А дитинство і юність промайнула у ще однім давнім поселенні – селі Нобель Зарічненського району. Там, на берегах блакитного, як небесна вись, однойменного озера, серед вічнозелених просторів і похмурих краєвидів поліського краю, вдихнув він жагу і любов до світу, до людей, до Бога. Там вперше він відчув, що життя людини – це поклик нести тяготи один одного і сіяти добро у серце кожного.
Оцим і живе ця виняткова, щира і щедра душею людина поміж усіх нас, поліщуків-українців.
Наталія ДОРОНІН, переможниця Всеукраїнського конкурсу “Я – журналіст”, учениця 11 класу Мутвицької ЗОШ Зарічненського району Рівненської області
Читайте також:
Сенсаційне відкриття рівнян: у Литві зберігається 500-річне Євангеліє, написане на Поліссі