Освіта змінює світ!

13.03.2020

Освіта змінює світ!

На «NEOсвітньому Арсеналі» мені закортіло мати дитину. Взяти якогось карапуза й кинутися в ці лабіринти, «Хімік-шоу», «Велокінотеатри»! Горлатого дива в наявності не було – асистувати в операції «Дослідження фестивалю ненудної освіти» погодилася подруга Софія Огієвич.

Зустріти весну саме так точно було нашою найкращою ідеєю. Першого березня о 12:00 ми придбали квитки (по п’ятдесят гривень, які потім повернулися мільйонами вражень) і вже за п’ять хвилин пірнули в океан гамору.

Діти, діти, всюди діти! Сотні дітей! Скануємо атмосферу – творчо, яскраво, цікаво! Навколо самі майстер-класи й вікторини. «NEOсвітній Арсенал» – суцільний квест. А скільки тут мозку! Хоча чому дивуватися? Це ж фокус-тема фестивалю – «Супермозок: права й ліва півкулі». Дивовижні звивини оживають на картинах і в інсталяціях. Авторам по 12-15 років. Навіть у зон майстерень оригінальні назви. Ми із Софією захоплено блукаємо то «Потиличною часткою», то «Тім’яною», то «Лобовою», «Скроневою», знову повертаємося до «Потиличної». Не знаємо, де кинути якір. Вирішили піти на виставу від аматорського народного театру «Паростки», але поки є трохи часу, біжимо до інтерактивної зони «5 чуттів».

Виконуємо завдання: подивитися на оптичні ілюзії, вгадати запах, звук і матеріал на дотик, пройти вікторину про смак. «Правда чи міф: усі смаки діляться на 5 видів: солодкий, гіркий, солоний, кислий та умамі». «Умамі? Серйозно? Що це таке?» – дивуємося. «Ну наскільки мені пояснили, це смак білкових продуктів», – підказує одна з учасниць квесту і допомагає нам блискуче пройти випробування.

Далі пропонують наосліп вставити штекер у розетку. «Ой, розетка! Я так ризикувати не буду», – каже якась поважна пані й одразу переходить до наступного «челенджу» – відшукати кнопку сьомого поверху. «Ну хоч ліфт відправила!»

До вистави лишається 15 хвилин. Дбаємо про нові світлини в інстаграмах – фотографуємося на тлі картин, в образі верховного судді, поряд із бутафорним Грушевським. По дорозі натрапляємо на «Бібліопростір». Там тільки завершився майстер-клас зі створення коміксів.

Святі небеса, скільки тут книг! На якусь мить захотілося стати Лесею Нікітюк із золотою карткою і здійснити навколосвітню подорож книгарнею. Здається, відвідини постановки під питанням, бо відірватися від яскравих палітурок і запашних сторінок непросто. Але не тільки нам. «Маріна, ми так нічого не встигнемо. Ідемо далі!». «Маріна» з неохотою згортає книгу й плентається за мамою. Нам теж пора змінювати курс. Швиденько проглядаю «Антонич від А до Я»: театральне дійство не чекає.

«Паростки» – перший в Україні театр, де грають актори з психічними або генетичними особливостями. «Сподіваємося, кожен буде співіснувати з нами в тому просторі, який ми намагаємося створити», – каже режисер про футуристичну виставу «Щасливі вигнанці» і додає: «Вона про бажання творити своє місце в житті, бо нам його просто так ніхто не дає».

Мені завжди страшно не осягнути тонкощів у подібних виступах. Важливо збагнути сенс постановки. У перших рядах багато дітей. На вигляд років три-чотири. Напружене дійство тривало майже годину. Усвідомлюю глибину режисерського задуму. Цікаво, як зрозуміли постановку малюки?

Після вистави нарешті добираємося до квестів. Національний музей Голодомору-геноциду запропонував нам гру: помандрувати у 1933 і врятувати Катрусю та її родину. Шукаємо скарби у зерні, висуваємо гіпотези за фотографіями, слухаємо історії – із завданням впоралися! Запитую в екскурсовода Ольги Вигодованець, наскільки популярна її локація серед учасників «NEOсвітнього Арсеналу». «Порівняно з іншими інтерактивними зонами до нас підходять не так часто. Зазвичай батьки самі приводять діток, яким раніше розповідали про Голодомор, ділилися історіями про бабусь і дідусів».

На хвилинку підходимо до зони Верховний Суд. Тут нам потрібно відповісти на 10 юридичних питань. Навіть не хвилююся: подруга – майбутній правознавець. Вікторину проходимо на відмінно. За гарні знання отримуємо брендовану канцелярію, цукерки й запрошення на екскурсію до Верховного Суду.

 

Щасливі, мчимо на лекцію від Уляна Супрун. Колишня очільниця МОЗ розповідає про «науку як щит». «Минулого тижня в моєї бабусі був день народження. Їй – 99 років! Ще дуже добре для мене генетично», – розпочала виступ пані Уляна.

Ловлю себе на думці, що теж маю хороші шанси: моєму прадіду майже 90! За півгодини Супрун встигла розказати про вакцини, антибіотики, паски безпеки. Перевіряємо, наскільки засвоїли почуте – проходимо тести. Ми уважна аудиторія: результат «відмінно»! Далі – сесія запитань. Більшість, очікувано, про коронавірус. «Думаю, коронавірус обов’язково добереться до України [приміт. – на момент написання вже був зафіксований перший випадок коронавірусу в Україні] Він вже в сусідніх державах, ми не можемо ізолюватися повністю», – відповіла пані Уляна й порадила ретельно мити руки як профілактику. «Робити це треба 30 секунд. 30 секунд – це як двічі проспівати пісеньку «Happy birthday».

Наш спринт триває. Встигаємо пройти тест на тип інтелекту від школи бізнесу та розвитку підлітків «Start Now», займаємо чергу на екскурсію у повній темряві від музею Третя після опівночі / 03:00 / Три после полуночи.

– Як вас звуть?
– Cофія і Софія.
– Чудово! Тоді записую Софія х 2.

Поки чекаємо, беремося читати передбачення шрифтом Брайля. Якась компанія вже кілька хвилин намагається знайти хоч якусь букву.

– А у нас нічого не виходить!
– Стоп. Так ви ж за англійським алфавітом робите!

Трішки зусиль – і готово! Подрузі випало «Не бійся змін», а мені – «Обійми когось просто зараз». Обіймаємося поспіхом, бо вже кличуть на екскурсію. На дотик визначаємо Ейфелеву вежу, Біг Бен, Дарта Вейдера, Альберта Ейнштейна, рахуємо складочки на підборідді Ждуна. Тепер точно знаю, куди піти з друзями на вихідних.

Далі повертаємося на локацію Верховного Суду. Граємо у «Справедливців». Розбираємо кейс суперечки коня з хом’яком за підкову. Думаю, що має рацію таки хом’як. Адже як каже третьокласниця Марта, моя новоспечена знайома: «Кінь загубив підкову й не шукав її, а коли підкову побачив хом’як, то хотів знайти власника, але ж ніхто не озвався. Тому він і зробив з неї двері в будиночку. Не можна тепер її забирати». Суд на боці хом’яка. Ми з Мартою святкуємо перемогу й отримуємо наліпки за участь.

«NEOсвітній Арсенал» для нас із подругою наче якийсь марафон. То модно одягаємо Тичину, оживляємо креслення да Вінчі, випробовуємо сили в «Студії оригінальних ігор», проходимо вікторину про Шевченка від «Освіторії», не встигаємо на майстер-клас із каліграфії. Нам пора. Але лишилося стільки цікавих об’єктів: Музей космонавтики, Музей кіно, Школа анімації… Шкодую, що прийшла сюди в останній день. Стільки локацій неможливо обійти за короткий час. Сподіваюся, наступного року «Мистецький арсенал» знову влаштує щось подібне. Подумки будую плани.

Вкотре переконуюся: освіта – моє улюблене слово. За нею майбутнє. Радісно спостерігати, як квартет культури, науки, мистецтва й технологій в унісон його наближає. «NEOсвітній Арсенал» це вкотре довів. Недарма останній день фестивалю припав на перший день весни. Весна – початок чогось нового. Отже, грандіозні зміни вже близько.

Софія БАБІК,

студентка Інституту журналістики КНУ ім. Т.Шевченка,

випускниця Школи універсального журналіста,

переможниця Всеукраїнського конкурсу “Я – журналіст!” 2017-2018 рр.

переглядів: 128

Останні новини від OGO.ua


Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *