З початку повномасштабної агресії проти нашої країни пройшов майже рік…На жаль, навіть після стількох днів, тижнів та місяців опору ми досі не можемо звикнути до вживання слів “війна”, “після війни”, “під час війни”. Проте, я знаю слово, яке ми найбільше сподіваємось почути, і до якого швидко звикнемо: “Перемога”…
Мені пощастило мати друзів із різних міст та куточків нашої країни. Маючи протилежні смаки в усьому», приїжджаючи до Харкова, вони одноголосно висловлювали своє захоплення. Центральний парк культури і відпочинку, Саржин Яр, сад Шевченка, майдан Свободи – такі, здається, вже буденні місця для харків’ян викликали неабиякий захват у гостей міста. Багато хто вважає, нібито харків’яни найбільше за всіх люблять своє місто та хизуються ним. Насправді, кожне місто – унікальне, але, все ж, треба визнати, що у нас є чим похизуватись.
Архітектура, інфраструктура, дороги, парки – усе було ідеальним, і продовжувало б розвиватися й надалі, якби не війна… Моє рідне місто з першого дня і до сьогодні зазнає нищівного руйнування, і мені дуже прикро бачити це на власні очі. Зруйновані школи, спортивні комплекси, пам’ятки культури, домівки, та що там, – знищені вщент людські долі картають наші серця з кожним днем все більше і більше.
Проте… Якщо вороги думали, що зламають нас цим – вони дуже сильно помилилися. Наш гнів – ніби внутрішня суперсила, з допомогою якої ми підіймаємося з колін, і ще з більшою наснагою стаємо до роботи.
Я знаю точно, що після перемоги Харків стане ще кращим, ніж був до війни. Найбільші зміни вже відбулись. Внутрішні, але помітні одразу зміни у людях. У людях, які відтепер і назавжди цінуватимуть кожну секунду свого життя та піклуватимуться про навколишній світ. В мене було багато часу, аби подумати, яким я уявляю Харків після перемоги. Зовсім новим? Чи таким, який нагадував би минуле життя? Мабуть, в ідеалі має бути щось середнє між цими варіантами, і, гадаю, містяни зі мною погодяться. Найбільше хочеться зберегти вільний дух міста, його простір, і водночас – затишок. В моїх думках – відновлені райони стануть більш сучасними, але збережуть свій колорит, центр стане історичною та архітектурною пам’яткою, сади будуть ще зеленішими, а вода у фонтанах прозорішою.
Дуже хочеться вірити, що скоро ми будемо посміхатися, як раніше, і ніхто ніколи не чутиме слово “війна”.
“...Знов залунають пісні музикантів,
Разом влаштуємо конкурс талантів.
Парки заповняться гомоном щирим,
Ми привітаємо Харків наш з миром!”
Вероніка ЧЕРНИШЕВА, випускниця Школи універсального журналіста