Бойова машина в центрі Сарн: знахідка з дна річки Случ

11.03.2018

Розповім про одну з пам’яток  мого рідного міста Сарни. Це самохідна артилерійська установка СУ-76І, яка красується на п’єдесталі в центрі Сарн. На сьогодні відомо, що залишилося тільки два таких екземпляри: один стоїть у Танковому музеї в Москві, другий – в Сарнах.  Поціновувачів військової техніки може зацікавити моя розповідь і, можливо, Сарни стануть більш популярними.

Школа універсального журналіста запрошує на навчання учнів 9-11 класів з усієї України

Давайте розпочнемо від початку конструкції СУ-76І до того моменту, як одна така бойова машина опинилася у нас.

В допомозі з роботою я завдячую Науково-допоміжному фонду історико-етнографічного музею м. Сарни, папка №96.

Історія цієї самохідки цікава, але водночас не велика. Всього їх було сконструйовано трохи більше ніж двісті штук. СУ-76І (іноземний), також мав інші назви, але ця являється основною. Через брак потрібних САУ і проблем з ними, був даний наказ замінити ці машини на іншу техніку. Конструктори вирішили взяти шасі захоплених німецьких танків під Сталінградом (зараз це Волгоград) і доробити замкнений корпус, який захищав танкістів від уламків. Зимою, 1943 року СУ-76І поставили як навчальні, але через чудові бойові характеристики їх відправили на фронт. Створення нових бойових машин було не довгим, так як не вистачало корпусів німецьких танків для ремонту і створення інших машин.

Як же один з таких екземплярів уцілів і потрапив до нас? Ми дізнаємося завдяки радянській газеті “Червоний прапор” та місцевій “Сарненські новини”.

24 квітня 1973 року в газеті мого рідного міста написали про дивну знахідку, яку побачив рибалка, ловивши рибу на річці Случ. Гачок його вудки зачепився за щось під водою. Чоловік вирішив перевірити що це, тому, пірнувши, побачив на дні бойову машину, наполовину занурену в мул. Пішли чутки. Старожили впевнено говорили, що раніше був дерев’яний міст, який з’єднував місто Рокитне з Сарнами. У війну він рухнув і нібито там затонула самохідка.

Чутки дійшли до секретаря Сарненського райкому партії. Саме з його ініціативи танк почали витягувати на берег. Після нелегкої праці техніка знову побачила світ. На жаль в танку знайшли чотирьох загиблих членів екіпажу, які не змогли покинути тонувшу самохідку. Звістка дійшла і до старшини міліції Кошелева Валентина Петровича, який розповів: “Я її ( самохідку ) ремонтував на Московському заводі і разом з нею “купався” в річці Случ. Солдати врятували командира самохідки і мене”. Командир Голігузов Леонід Миколайович вже не міг дати ніяких свідчень, так як 1971 року помер в Дніпропетровську.

Самохідка затонула під час переправи через міст маршрутом: Кренте-Слобода-Сарни 3 лютого 1944 року. Її загибеллю стала німецька бомба, що розірвалася біля мосту по якому переправлявся танк. Коротко з газети “Червоний прапор”: “Небо затягло. Весь день ішов дощ. Увечері, коли над містом Сарни опустилися нічні сутінки, почалася переправа через річку. Перехід мав бути благополучним. З переправою поспішали, адже було оповіщення протиповітряної оборони про наближення до місця переправи ворожої  бомбардувальної авіації. Міст ледве хитався, ніби здригаючись. Раптом неподалік від нього, вверх по течії, рвонула бомба. Крижина, яка вивернулася невідомо звідки, ніби з переляку штовхнулася у палю посередині мосту. Та хруснула, і самохідка, ткнувшись у пролом носом, полетіла у воду, трохи нахилившись на лівий бік. В. Кошелєв, і солдат, які сиділи на самохідці, опинилися у воді, а з ними і командир установки лейтенант Голігузов. Група саперів кинулася рятувати тих трьох, що були на поверхні. Бійців, які знаходилися в машині, не було можливості врятувати, оскільки відразу ж поплив лід і сховав це місце…”

В 1973 році відбулось урочисте відкриття пам’ятника. Це був день пам’яті  чотирьох товаришів, що загинули за нашу рідну землю, тут, на Україні.

Ось імена загиблих танкістів, які були поховані на кладовищі, а пізніше перепоховані біля меморіалу поряд з іншими солдатами, що визволяли Сарни: Марченко Олександр Михайлович, Семенов Микола Ігорович, Кобилін Олексій Федорович, Аврошин Олексій Григорович – герої, що служили і загинули в цій самохідці. З чотирьох членів екіпажу були двоє 18-річних хлопців. Ми можемо зрозуміти, яку жахливу ціну бере війна.

Скільки ще історій пам’ятає СУ-76І, скільки всього побачила за свою службу. Цей пам’ятник нікому не дає забути про ті події, які були на нашій землі 70 років назад. Велика Британія намагалася придбати у нас самохідку, але культура і пам’ять важливіша за будь-які гроші. Зараз кожен може побачити в центрі міста танк безкоштовно, сфотографуватись і вже мати незвичайні спогади про Сарни.

Олексій МАРКУСЬ, випускник Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”, учасник Всеукраїнського конкурсу учнівських творчих робіт “Я – журналіст!”, учень 11 класу Сарненського НВК “Школа – колегіум” ім. Т.Г.Шевченка

, , , , , , переглядів: 11 702

Останні новини від OGO.ua


Кількість коментарів: 5
  1. Памятаю цю подію.Я. з моіми товаришами іздили на велосипедах і дивились як цю самохідку витягували з річки.

  2. напиши ще про дзоти по річці.також цікава історія

    • То не дзоти, а польскі бункери лінїї “Полісся” Вони будували їх 30-х роках, коли Рівненщина була польскими кресами. Вони є уникальними навіть по польским міркам, бо дуже великі але недобудовані. Наберіть в інтернеті “Ліня Полісся” та почитатйте. Є навіть книга польского автора Збігнева Пруського. “Бастіон Полісся”

  3. Її витягали під кіривництвом мого діда Макарова Віктора Петровича.

Leave a Reply to алекс Відмінити

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *