Момент мертвої тиші запав у кімнаті, та за мить в наш книжковий спокій ввірвався хаос. Четверо кремезних чоловіків у військовій формі і з рушницями в руках вибили антикварні двері. Витончена скляна мозаїка розсипалася кришталевим дощем, перетворюючись на сотні різнокольорових лез. Заблуди почали трощити все навколо. Дубовий стіл, що стояв ще з початку існування цього помешкання, розколовся рівно навпіл із глухим тріском. Бильця масивного позолоченого дивана стирчали в картині, що була написана ще в епоху ренесансу. Виродки наближалися до книжкової полиці.

Я споглядала, як шматували моїх паперових сестер. Як Біблію раз по раз прорізали гострим штик-ножем. Черга швидко дійшла до мене. Я відчула, як масивні руки хапають мене за корінець. За секунду я опинилась у непроглядній темряві. Мене і ще кілька книг несли в невідомому напрямку. Чувся лише тупіт коней і реготання темних душ.  Їх мова була брудною, грубою, неотесаною. Я із тугою згадувала тихий, м’який тембр власника, що часто читав уголос у своєму книжковому закуточку. Зараз від нього залишились тільки спогади.

Хтозна-через скільки часу коні спинилися. Нас грубо потягли в безвість, а потім викинули з мішка, як сміття. Я опинилась на брудній дерев’яній підлозі посеред купи книг, які так само не розуміли, що буде далі. Солдати, які нас принесли почали розмову:

• И чё нам с этим хламом делать? – сказав один із посіпак.
• Приказ ясен: ликвидировать опасный материал. Сжечь всё к чертям собачьим, чтоб и пепла не осталось! – випалив найбільший із них.

Мене охопив жах. Навіть уявити страшно, що язики полум’я задушать все навколо.

• Завтра порешаем. Я с дороги никакой, копыта откидываю, – висловився солдат.

Варвари вийшли з кімнати, голосно грюкнувши дверима. Мені ж залишалося чекати неминучого кінця.

Сонце вже зайшло за обрій. Крізь старе вікно просочувалося тьмяне світло місяця. Пил в приміщенні помалу осідав на палітурці. Валяючись на підлозі, я вже майже змирилась із фатальним фіналом, але раптом почувся тихий скрип дверей. В кімнату зайшов худорлявий солдат. Ступав він тихо й невпевнено, з мішком у руці. Одну за одною хлопець обережно клав у нього книги, намагаючись не наробити шуму. Тремтячі руки підняли мене із паркету і поклали до інших моїх посестер. Хоча я знову опинилась у темряві, проте занепокоєння не відчула.

Ми знову були в дорозі. Солдат скакав на коні галопом, наче остерігаючись переслідування. Мішок трусився, і ми часто стукались одна об одну. Кінь сповільнився. Згодом юнак зіскочив на землю. Він забрав мішок і дав комусь в руки зі словами:

• Сховай їх десь і бережи як зіницю ока.

Більше його голосу я не чула.

Нас занесли в приміщення. Мішок відкрила молода чорнява кароока дівчина. Вона дбайливо витягала кожну книгу і обережно складала на стіл. Будинок був не такий розкішний, як той, що належав дідусеві, але від нього віяло теплом та спокоєм.

Наша нова власниця була завідуючою міської бібліотеки, яка переховувала у себе книги під час масових репресій. Я прожила тут багато років. Спочатку мене помістили в безпечне місце разом з іншими книгами, щоб червоні посіпаки не знищили нас. Через деякий час власниця струсила з нас пил і дала знову відчути дотики рук та перегортання сторінок. Потім до будинку повернувся той самий солдат, що й врятував нас від знищення. Згодом вони із власницею побрались, і на світ з’явилась пара дітлахів. Пам’ятаю, сніжними зимовими вечорами вони сідали у вітальні і читали своїй малечі різні твори. Не буду приховувати, я була найулюбленішою книгою родини.

За пів століття мої сторінки пожовкли, стали сухими й тонкими, як осіннє листя. Колись міцна палітурка тепер була зворушливо потертою на кутиках, а корінець – обшарпаний та вицвілий на сонці. Час від часу мене брали перечитувати, і я думала, що  в такій приємній атмосфері пройдуть мої останні книжкові роки. Все мало бути ідеально.

24 лютого 2022 року. Цього холодного зимового ранку я прокинулась від  стозвукого грому, що геть не був пов’язаний із погодою. Дверцята книжкової шафи, в якій я лежала, прочинилися через вібрацію. Я роздивлялась навколо, шукаючи власників, та будинок був порожнім. Вони поїхали, забравши із собою все світло і тепло, що наповнювало оселю. Залишився морок. В моїй старій паперовій голові одразу виринув спогад майже столітньої давності. Я знала що сталось. Молоді, щойно видані книги, що лежали поруч, сполошилися від невідомості. Я ж  заново проживала найжахливіший момент у своєму житті.

Світ розколовся в одну мить. Тишу розітнув нещадний свердлячий свист, який за частку секунди переріс у всеохопний гуркіт, від якого моє старе паперове серце заніміло. Залізна смерть вгризлася в плоть будинку з такою люттю, що стіни здригнулися й осіли в задушливій хмарі цегляного пилу. На шафу впала кам’яна брила, розтрощивши все, що було всередині.

Я пам’ятаю сіре небо, вкрите чорним густим димом. Залізні птахи літали навколо, а постріли пронизували важке повітря, залишаючи криваві сліди на асфальті. Я лежала на розтрощеному склі. Сторінки мої розлетілись у різні боки, а палітурка поволі тліла. Раптом мій туманний погляд угледів книгу, яку привезли лише місяць тому. Понівечена, та жива, вона лежала поміж каміння. Я горіла заживо, мовчки змирилася із невідворотною смертю і просто чекала. Але мій фінал не збігався з долею моєї паперової сестри. Останнє, що я бачила – це те, як маленький хлопчик, весь подертий і брудний, взяв до рученят  книгу і сховав її під одягом. В той момент я зрозуміла, що є речі невмирущі. Поки живе українська книга – житиме і Україна!

Марія ДАВИСКИБА,

випускниця Школи універсального журналіста

The post Пригоди української книжки appeared first on Я - журналіст.

Всупереч поширеній думці, я вважаю, що здобутки в одній сфері можуть лише підсилювати результати в іншій. Щоденні тренування не тільки розвивають фізичні якості, а й навчають дисципліни. Саме вона є досить важливою складовою для освіти. Крім того, здатність долати втому та йти до своєї мети формує характер справжнього переможця.

З власного досвіду скажу, що активні заняття карате та танцями, а також перемоги на олімпіадах у поєднанні з відмінними оцінками — цілком поєднувані речі. А хтось і досі вважає, що захоплення настільки різними видами активності — це щось нереальне.

Ще одним яскравим прикладом є талановитий Ян Чоботар. Змалечку він віддавав себе танцювальному залу. Майже щодня — семигодинні тренування. Яну лише пʼятнадцять років, а він уже підкорює міжнародні сцени і дає власні майстер-класи. І я була на одному з них, а тому дійсно захоплююсь цією людиною.

Отже, перемоги в різних галузях — це не вирок для здібностей, а свідчення сильного характеру та прагнення до самовдосконалення, що приводить до вершин.

Анастасія АБИЗОВА,

випускниця Школи універсального журналіста

The post Чи всі чемпіони приречені бути двієчниками? appeared first on Я - журналіст.

Мені здається, що люди теж можуть бути схожими на діоди. Вони не пропускають у своє життя все підряд. Вони вміють сказати «ні» поганим звичкам, токсичним людям або рішенням, які можуть їм зашкодити. Хтось назве це впертістю, але насправді це здатність захищати власні принципи.

Якби діод пропускав струм у будь-якому напрямку, схема могла б вийти з ладу. Так само і людина, яка погоджується на все без роздумів, ризикує втратити себе. Іноді одна проста відмова може вберегти від великої помилки.

Тому, як на мене, кожному варто бути трохи схожим на діод: залишатися відкритим для хорошого, але не дозволяти всьому негативному безперешкодно проходити у своє життя. Саме такі межі допомагають зберегти характер і не збитися зі свого шляху.

Юліан ШЕПЕТЬКО,

випускник Школи універсального журналіста

The post Електрофілософія appeared first on Я - журналіст.

Завдяки соціальним мережам ми дізнаємось багато про життя відомих людей, черпаємо від них натхнення та ідеї, дізнаємось цікаву інформацію. Також ми можемо спілкуватись з друзями в мережі «Інтернет», розвивати креативність, поширювати власні ідеї та ділитись способом життя. Соціальні мережі поєднують розваги та допомогу.

Але тут не все так ідеально. З іншої сторони соціальні мережі є негативним досвідом. Вони забирають наш час та живе спілкування з людьми. Люди стали менше читати книги та розвиватись. Віртуальні знайомства та спілкування перевершили справжні. Також вплив соціальних мереж не завжди може бути безпечним. В інтернеті міститься непотрібна інформація та реклами, які можуть бути небезпечними для людини. Соціальні мережі містять недоречний контент, а саме булінг, насильство та жорстокість. Люди не є цілковито захищеними від шахраїв та жорстоких людей, які можуть писати їм з неперевірених акаунтів. Тому користувачі не мають повної конфіденційності та почуваються незахищеними.

З особистого досвіду я теж мала негативні емоції від додатків. Наприклад, я часто задаюсь питанням, хто переглядає мою сторінку в тій чи іншій соціальній мережі. Є багато невідомих людей, які можуть легко побачити мої фотографії, і для мене це може бути небезпечно. Тому я ніколи не почуваюся достатньо захищено, щоб зробити свій обліковий запис відкритим. Ми ніколи не знаємо намірів людей, які є по той бік екрану.

З огляду на все, кожна соціальна мережа має свої плюси та мінуси. На мою думку, додатки все ще потребують покращення, щоб користувачі почувалися безпечніше. Вони є хорошими засобами інформації та спілкування, але також мають як позитивний, так і негативний вплив на життя людини.

Олександра Нерода, випускниця Школи універсального журналіста

The post Вплив соціальних мереж на життя людини appeared first on Я - журналіст.

Візьмемо уривок із мультфільму «101 далматинець»: коли песик виглядав з вікна, він побачив цікаву тенденцію. Спочатку пройшла багата леді з дорогою собачкою, потім бабуся із стареньким песиком, а також дівчинка з маленьким песиком. А коли він побачив далматинця — собака збожеволів та одразу захотів піти на прогулянку. Вони зустрілися, і що собаки були схожими, господарі.

Помітила, що мій песик також на мене схожий. Він, як і я, любить займатися спортом, а також схожий зі мною характером.

Отже, я впевнена, що наші чотирилапі друзі дуже схожі на своїх господарівхарактером та зовнішнім виглядом.

Дар’я Ткачук, випускниця Школи універсального журналіста

The post Схожість із чотирилапими appeared first on Я - журналіст.

Уперше ми з сім’єю поїхали на Крит ще до війни. Я марила цією мандрівкою: вивчала мову, традиції та міфи. Політ був неймовірним. На скелястому пляжі ми почувалися захищеними, а в готелі розважалися на гірках, грали в гольф і теніс. Вечорами гуляли берегом моря, купували сувеніри й дивилися мультики.

Друга поїздка відбулася влітку 2023 року на півострів Халкідікі. Через війну ми їхали без тата. Я часто допомагала мамі в аеропорту та під час екскурсій. Подорож була спокійною, хоча наприкінці я зламала палець на нозі. Також запам’яталася довга затримка автобуса, через яку ми прибули до Польщі глибоко вночі.

Втретє ми подорожували у повному складі з молодшими братами. Поїздка виявилася втомливою, бо найменший брат постійно бешкетував. Апартаменти були на горі, дошкуляли комарі, а в Афінах вирували небезпечні пожежі. Попри катаклізми, я відпочила на морі й побачила Акрополь.

Греція заворожує своєю невимушеністю, природою та новими пригодами. Багато місць залишаються незвіданими, тому я хочу повертатися туди знову і знову.

Софія Магола, випускниця Школи універсального журналіста

The post Особливий край у моїй пам’яті appeared first on Я - журналіст.

Єва Конотопчик, випускниця Школи універсального журналіста

The post Чи можуть гроші зробити людину щасливою? appeared first on Я - журналіст.

Ще мені подобається, що знання з хімії можна використовувати у повсякденному житті. Завдяки цьому предмету я краще розумію, як працюють ліки, косметика та побутова хімія. Також я дізналася, чому іржавіє метал і як утворюються різні речовини. Хімія розвиває уважність, логічне мислення та вміння робити висновки.

Я вважаю, що багато залежить і від учителя, який може зацікавити учнів своїми уроками. Мені подобається слухати пояснення та виконувати цікаві завдання. Саме тому я із задоволенням вивчаю хімію та хочу дізнаватися ще більше нового про цю дивовижну науку. У майбутньому знання з хімії обов’язково стануть мені корисними у житті та допоможуть краще розуміти навколишній світ. Я думаю, що цей предмет навчає бути терплячою, уважною та відповідальною, адже під час дослідів потрібно дотримуватися правил безпеки. Хімія дарує мені нові враження, цікаві знання та бажання добре навчатися у школі.

Вікторія Десятник, випускниця Школи універсального журналіста

The post Мій улюблений шкільний предмет appeared first on Я - журналіст.

Лише уявіть: ви йдете в кіно на прем’єру фільму, і після його перегляду бачите своє ім’я на екрані. Мрія, чи не так? Але для цього треба дуже багато працювати. Деякі відомі режисери, такі як Девід Лінч, Тім Бертон і Квентін Тарантіно, отримали першого Оскара через довгий час від початку своєї кар’єри.

З український сучасних режисерів я дуже захоплююсь Мстиславом Черновим. Він — перший з наших земляків, хто отримав золоту статуетку за фільм «20 днів у Маріуполі».

Не знаю, чи вийде у мене досягти цієї мрії, але я точно маю приклади для наслідування.

Діана Гоністратенко, випускниця Школи універсального журналіста

The post Яку нагороду я б хотіла отримати найбільше в житті? appeared first on Я - журналіст.

Проте соцмережі мають і негативний вплив. Люди часто витрачають у телефоні забагато часу, менше спілкуються наживо та стають залежними від лайків і чужої думки. Через це можуть погіршуватися навчання та настрій.

Я вважаю, що соцмережами потрібно користуватися розумно, тоді вони будуть приносити користь.

Анна Воробей, випускниця Школи універсального журналіста

The post Як соцмережі впливають на наше життя appeared first on Я - журналіст.