Знайомтесь, тернопільський рок-гурт “Тонкі Стіни”!

30.04.2018

Знайомтесь, тернопільський рок-гурт “Тонкі Стіни”!

Край мальовничого тернопільського ставу розкинулись зелені пагорби, що серед місцевих мешканців носять назву «Єлисейські поля».

О, погляньте!

Що за барвисті зграйки людей сидять прямо на нагрітій сонцем землі? Підходимо ближче і сідаємо поряд з ними на траву, не боячись забруднити джинси. Тут зібралися люди різних вікових категорій (від школяра-підлітка до зрілих людей поза сорок), різних професій, з абсолютно різними долями, але є одна річ, що об’єднує їх усіх – різка несхожість на середньостатистичний соціальний загал. Саме так, ми сидимо в оточенні неформалів – представників різноманітних субкультур (панків, рокерів, емо, хіпі, готи, фанати Аніме…), що заплітають волосся у дреди, носять різнобарвний стилізований одяг, або навпаки – одягаються у все чорне. Серед хлопців тут заведено носити довге волосся, а серед дівчат – фарбувати його у яскраві кольори. Але не зовнішність робить людей неформалами, а їхні захоплення, їхнє мислення, сприйняття світу і ставлення до нього, і головне – стиль життя. Сміливі сейшени, безкінечні автостопи, неординарні сквоти і постійні тусовки… Ні, це не інфантильність, не дитячість, не відсутність коштів. Це – свобода!!! Свобода від речей, обов’язків загальноприйнятого характеру, усталених порядків. Це повна незалежність від буденної рутини. На перший погляд здається, ніби то бути неформалом – це утекти від певної відповідальності в суспільстві, в сім’ї, на роботі… Але що би світ робив без їхньої колоритної творчості, в першу чергу пісенної, такої справжньої, не обробленої фонограмами і пустими спецефектами. Вже через декілька хвилин спілкування та співів під гітару розумію, наскільки позитивними і теплими є ці люди. Тут панує своя незрівнянна атмосфера і якась особлива естетика. І стає неважливо, коли і ким була заснована ця неформальна спільнота, але здається, що ці живі барвисті зграйки були на тернопільських галявинах край ставу завжди.

Увагу привертає молодий хлопець. Неможливо одразу зрозуміти, що такого особливого в цій людині, але він, яскраво рудий і кучерявий, з широкою щирою усмішкою, наче випромінює сонячну енергетику. Відчувається харизма і таємниця. Мабуть, цікаво буде поспілкуватися з ним…

…Минуло вже більше року, як я стала частиною тієї компанії, а сьогодні прийшла на репетицію рок-гурту «Тонкі Стіни», який заснував той хлопець, що зацікавив мене одного літнього дня на Єлисейських полях. Займається гурт на спеціально обладнаній студії, яку учасники орендують на кілька годин двічі на тиждень. «Цікавого хлопця» звуть Роман, але друзі звертаються до нього не інакше як «Оз», через неймовірну зовнішню схожість з англійським рок–музикантом Оззі Осборном. Так і кортить засипати його запитаннями, правду кажучи, щоразу відкриваю для себе цю людину з нових сторін.

– Отже, Оз, як настрій сьогодні?

– Чудово, типу, як і завжди)))

– Що привело тебе до створення «Тонких Стін»?

– Я за освітою не є музикантом, типу, швидше – поет. Але відчуття ритму і гармоніки мені не чужі. Я, типу, менеджер групи, і автор текстів, і вокаліст. Наш гурт існує рік, і впродовж цього року я впевнився, що моє місце саме тут.

– Пам’ятаю, як ти приніс на Єлися текст першої пісні, як колективно підбирали музику і аранжування… Потім пісня за піснею… І от сьогодні я споглядаю, як проходить репетиція повноцінного рок-гурту «Тонкі Стіни», як відпрацьовується немалий репертуар. До речі, чому така назва, що за стіни, і хто їх стоншив?)))

– Ну ти ж знаєш, що нам, неформалам, завжди було нелегко існувати серед людей. Тебе сприймають або як підлітка, у якого складний вік становлення особистості і є нагальна потреба у неординарному самовираженні, або як ненормальну людину. Суспільство зі своїми писаними й неписаними законами наче ставить перед неформалом стіну: ось тобі, на, спробуй осягнути, якщо ти такий інакомислячий. Але необов’язково бути неформалом, щоб напоротись на життєвій дорозі на стіну будь-якого формату чи походження… І так хочеться, аби ця стіна була якнайтонша, щоб її можна було легко пробити чолом, як співав Скрябін у своїй пісні «Годинник».

– Про що пісні у «Тонких Стін», адже тематика пісень є безперечно першопричиною і потребою створення групи?

– Тематика пісень проста, коротше, така собі побутівка. Береться буденна проблема, яка може бути у кожного з нас, проводиться «розбір польотів» з її способів вирішення, ставлення до цієї проблеми і позбування її в першу чергу на психологічному рівні.

– Якщо послухати ваш репертуар, тематика пісень зачіпає не просто побутові проблеми. Там і бандитизм, і жорстокі відносини між людьми, людські страхи, саркастичне висміювання душевних і духовних вад суспільства.. Якийсь суцільний негативізм… Не важко від цього?

– Справді, кожна пісня – це цікава історія з захоплюючим сюжетом і напруженим екшеном Так, був період, хотілося подивитись на зло збоку, щоб зрозуміти. як йому можна зарадити. В якийсь мент я відчув потребу не лише слухати пісню, але й візуалізувати картинку. Так виникла ідея пластилінової мультиплікації, як супроводу до пісні. Під кілька пісень ми навіть зняли пластилінові мультфільми. Наразі, це фішка нашої групи.

— Розкажи про свої мультфільми, Оз. Чи є ця праця такою кропіткою, як здається?

— Ну от уяви, типу, ми фотографуємо кожен кадр окремо, а потім монтуємо у відео… Насправді якщо ти твориш те, що подобається, час проходить непомітно.

– Чи є щось спільне у ваших пісень, крім жорстокості та насилля?

– Та ми вже відходимо від сумного, перекидаємось на більш веселі речі, те, що цікавить сучасну неформальну молодь – вирішення різних соціальних, побутових, психологічних проблем. Додаємо національного колориту. А основне – всі пісні пишуться у силі файного міста Тернопіль, в них відчувається місцевий неповторний дух тернополянина.

– До речі, розкажи про інших учасників гурту. Хто ці люди, і що тобі в них подобається?

— Цей народ насправді настільки простий, що про них можна розповісти двома словами. Наймолодший учасник гурту – Денис, йому сімнадцять. Колишній бас – гітарист, а на даний момент ритм – гітарист «Тонких Стін». Мені подобається його підхід до музики: не боїться експериментувати.

Я помічаю як Ден тримає свою гітару в руках: наче річ, з якою має справу з народження.

— А це – Ігор, – вказує Оз на хлопця за барабанною установкою, – наш драмер і просто хороша людина. Він голова молодої сім’ї, але знаходить час і для гри в гурті. За це я його поважаю. Насправді в нас мінявся склад гурту через непостійність життя учасників. Але саме зараз «Тонкі Стіни» знайшли своїх людей.

— На твою думку, чи є якісь особливі риси, що об’єднують всіх учасників?

— Бажання самовиразитись. Ми не дотримуємось певного жанру музики, а маємо власний стиль, який розкриває внутрішній світ кожного з членів гурту.

— Наскільки мені відомо, у відносно молодих «Тонких Стін» вже було кілька виступів на сцені. Чи оцінила публіка вашу творчість? Що ти відчував під час виступу?

— Особисто мені було цікаво донести до людей нашу творчість. Задоволення отримали як і учасники гурту, так і публіка.

—Яким ти бачиш майбутнє гурту?

—Ми виступатимемо на дитячих ярмарках, – усміхнувся Оз, – а насправді нашою мрією є виступ на рок–фестивалі. Але будь–який прогрес потребує праці на шляху до успіху.

—Яка головна мета «Тонких Стін»?

—Щоб про тернопільську музику почули трохи далі і трохи більше.

За весь час мого перебування на репетиції гурту я помітила неабияку злагодженість у роботі музикантів. Вже після того, як ми покинули студію, я запитала Оза щодо «телепатичного зв’язку» між учасниками групи.

—Насправді, я помітив одну цікаву річ: типу, народ починає гарно зігруватись, якщо проводить багато часу разом. Справа навіть не в щоденних репетиціях, а в простому спілкуванні. Колективна творчість це не механічна робота в гонінні за кількістю пісень. В першу чергу члени колективу мають бути не просто друзями, а рідними душами, щоби розуміти один одного з півслова. Тоді процес творення і мелодії, і мультиплікації (а рук треба))), і аранжування стає плідним і повним.

Мені було справді приємно та цікаво поспілкуватися з хлопцями. Я наче потрапила на невеличкий концерт, змогла заглибитися в творчу атмосферу і відчути себе частинкою зародження історії становлення провінційної неординарної і такої вразливої до тонкощів рок-групи. У «Тонких Стін» є своя особлива ніша в майбутньому, адже ці люди не ставлять собі на меті заробляти, граючи у гурті. «…музика – це мистецтво, і якщо ми хочемо чогось досягнути, типу, потрібно забути про гроші, розчинитися в ній і отримувати задоволення».

Тамара ВОРОБЕЦЬ,

випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,

Тернопіль

, , , , , , , , переглядів: 303

Останні новини від OGO.ua


Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *