Цькування у школі: жорстокість і боягузливість – одного поля ягоди?

30.04.2018

Цькування у школі: жорстокість і боягузливість – одного поля ягоди?

Одного разу я побачила, як група підлітків знущається над хлопцем через те, що він виглядав не так, як вони: його волосся було пофарбоване в зелений колір і вдягнений він був, наче персонаж мультфільму, в яскравий та виразний одяг. Мені хотілося за нього заступитися, але боялася, що і себе можу наразити на небезпеку, адже поряд не було дорослих, які могли б допомогти. Мене глибоко зачепила проблема насильства серед підлітків. Я багато про це читала і намагалась знайти вирішення проблеми. Але, як виявилось, в Україні ця проблема не набула великого розголосу. Про неї мовчать.

Булінг, або цькування (англ. bullying) – це форма психологічного насильства у вигляді бойкоту, насмішок, глузування, псування особистих речей і часто навіть фізичної розправи. Ця форма насильства широко розповсюджена серед підлітків, які хочуть виділитися серед однолітків. Нагальність вирішення цієї проблеми досить гостро стоїть у багатьох країнах світу. Проте цю ситуацію не можна змінити за один день. Але у цій важливій справі кожен з нас може взяти участь. І, найперше , що потрібно зробити, – зрозуміти її суть.

Дослідження, що були проведені західними вченими, виявили: кожна третя дитина хоча б один раз в житті була жертвою такого насилля. Так  чому ж підлітки стають жертвами насилля і як з цим боротися ?

Причиною булінгу може стати  що завгодно – починаючи з заздрощів  і закінчуючи прагненням самоствердитися. Дитина, прагнучи показати себе лідером і піднятись в очах однолітків, інколи може вдатися до найрадикальніших  дій. Все частіше в Інтернеті  можна побачити відео про шкільні бійки або інші види булінгу, зняті самими дітьми, а відтак, говорити, що це поодинокі випадки і ставати в позу страуса, безвідповідально і безглуздо.

Щодо видів булінгу: їх існує надзвичайно багато, і кожен з них по-своєму небезпечний . Основними ж видами є задирство , регулярні кепкування з різних причин , фізичні приниження , бойкот. Проте, останнім часом набирає обертів один із найнебезпечніших –  так званий кібербулінг. Якщо раніше чутки про когось поширювались лише словесно, то зараз вони поширюються за допомогою соцмереж. В один клік можна поширити новину і про неї дізнаються всі.

Соціальна структура явища теж неоднорідна, так соціологи виділяють такі групи : переслідувачі , або як іх зараз називають булі, жертви та спостерігачі . Спостерігачами нерідко являються друзі або прихильники булів. Найчастіше саме вони поширюють відео та інформацію в соцмережах про новий випадок насильства .

Які ж діти стають переслідувачами, які жертвами, а які спостерігачами ? Переслідувачами стають ті, хто  прагне до влади, ті, хто прагне піднятися  над іншими. Перш за все, в минулому  переслідувачі самі були жертвами булінгу, але змогли вистояти, не зламатися, не скоритися волі сильнішого. Нерідко такі діти ростуть в неповних сім’ях або обмежені в батьківському піклуванні . За допомогою насилля вони показують насамперед собі , що вони на щось здатні. Що ж до жертв , то тут все ясно . Жертвами стають діти, які не можуть за себе постояти .Вони сором’язливі та замкнуті в собі . Вони доволі часто не мають справжніх друзів . Якщо це дівчата,то вони можуть ставати жертвами через свої смаки , стиль в одязі та обмежені матеріальні можливості . Якщо ж це хлопці, то вони можуть бути просто фізично слабшими за інших . Відчуття власного безсилля змушує стати дитину спостерігачем.

Таким чином, проблема булінгу  вимагає серйозного дослідження, комунікації і залучення  усього суспільства до її вирішення. Завдання науковців – дослідити проблему, завдання ЗМІ  – інформувати суспільство з метою упередження розгортання цього явища , бо  “поінформований – означає озброєний”. Більше того, загострювати увагу на конкретних випадках булінгу менш ефективно , ефективніше пояснювати причини і наслідки подібних взаємин,  запрошувати у студії спеціалістів , психологів , соціальних працівників , правоохоронців та людей, що зуміли  протистояти цьому  явищу.

Хочу навести позитивний приклад такої діяльності . Нещодавно була проведена зустріч українських школярів з Ніком Вуйчичем, який розповів про власний досвід подолання булінгу. Але, на превеликий жаль, в нашій державі такі заходи відбуваються надзвичайно рідко, частіше говорять і показують конкретні прояви булінгу, викладені підлітками в соцмережах. А найстрашніше те, що ці випадки тиражують і у ЗМІ, і у соцмережах , але не озвучують покарання , які понесли агресори, чим формують у підлітків відчуття безкарності.

Вирішити цю проблему можливо , але потрібна участь усього суспільства.  Відвідуючи дитячий садок, потім школу, дитина формується  в оточенні різних людей, вона бачить різні  вчинки і різну на них реакцію оточуючих, і це впливає на вибір її власної моделі поведінки. Виховуючи дитину , батьки мають усвідомлювати, що повністю захистити дитину від негативного впливу неможливо . Рано чи пізно, але їхня дитина може опинитися в одній із суспільних груп , тобто стати або агресором , або жертвою  . Головна задача батьків – не тільки  пояснити, що булінг не є найпростішим способом самоствердження з метою піднятися в очах однолітків , а й дати приклади такої моделі поведінки , яка формує власну гідність дитини і повагу до інших людей . Якщо ж дитина стала жертвою, вона не має боятися дати відсіч або звернутися по допомогу до будь-кого більш досвідченого і авторитетного. І такими людьми мають бути насамперед батьки.

Другим за значимістю суспільним інститутом , що має серйозно займатися проблемою булінгу , є освітні заклади, які , на мій погляд , мають широко залучати самих дітей до формування серйозної протидії цьому явищу.  І приклади такої діяльності вже напрацьовані міжнародною спільнотою . В розвинутих країнах діти самі протистоять такому насильству . В школах вішають плакати та вивіски про булінг . Це надзвичайно важливо , адже в підлітковому віці дитина більшість свого часу проводить в школі . І саме там частіше всього трапляються випадки агресії та насильства . Робота ж вчителя полягає не лише у поданні знань , а й у захисті дитини у школі . Вчитель має знайти підхід і порозумітися з учнями . Вони не мають його боятись .

Під час своєї зустрічі Нік Вуйчич провів з присутніми анонімне опитування . Як виявилось , лише 3 % дітей, що були присутні в залі, страждають від регулярного насильства . Це не великий відсоток, що свідчить про те, що булінг в нашій країні не поки що не став розповсюдженим явищем , але де гарантія , що незабаром цей відсоток  не зросте? А тому  явище боулінгу потребує  не лише висвітлення у  статтях, а й конкретних дій . А ще такий малий відсоток може свідчити про те, що діти бояться зізнаватись або ж не надають важливості булінгу, а і одне, і інше – небезпечно.

Отже, що ми можемо зробити вже зараз для вирішення цієї проблеми ? Певні заходи для боротьби з насильством мають проводитись на різних рівнях суспільства – починаючи зі шкіл і завершуючи владними інституціями і організаціями , які займаються формуванням суспільства і розбудовою  нашої країни . Ми можемо скористатися ідеєю про плакати та вивіски. Це не буде зайвим, оскільки скривджений підліток побачить, що ситуація, в якій він опинився, не виняткова, людей хвилює ця проблема, що є небайдужі, які знають про неї, і не виключено, що у нього виникне бажання поговорити про свої почуття. Для цього в кожній школі має бути організований центр допомоги таким дітям на засадах анонімності , адже знаючи , що твоя особиста ситуація може піддатися розголосу, бажання розкриватися і випускати почуття назовні пропадає .Класні керівники мають проводити класні години , де мають  розповідати учням про наявну проблему. Окрім цього, вчитель має проводити індивідуальні бесіди з учнями , бо часто учням легше відкритись вчителю, ніж рідним, проводити батьківські збори і говорити батькам про цю проблему . Батьки доволі часто не знають про те, що їх дитина є жертвою насилля і страждає від цього . Варто наголосити на  регулярності таких заходів, щоб не  склалося враження, що це чергова «показуха» «для галочки», а сама проблема нікого не хвилює . Можливо, тоді у дітей виникне  бажання не тільки  говорити про булінг, а й долучитися до його подолання.

Віталіна ЗАПАРА,

випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ «Острозька академія»,

Житомир.

Джерело фото: https://naurok.com.ua/post/buling-u-shkoli-dopomozhit-ditini-vporatisya-z-postiynim-ckuvannyam

, , , , , , , , , переглядів: 225

Останні новини від OGO.ua


Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *