21.11.2018

Тиша

Під довгим, старої роботи столом, заховався маленький світ для синочка.
Хлопчик часто грається там. Його про це просить мама.
Червона машинка весело їде по намальованих вуличках. Тихше-тихше…
От би ще “побр-р-рунькати”, як справжній двигун! Ні-ні…Тихше-тихше…
Скрипнули двері. Потрібно заповзти до дальнього краю, аж під стіну, і вкладати спати плюшевого зайчика. Тихше-тихше…
Там і граються з зайчиком, хто швидше засне. Не забудь: тихше-тихше…
Це складна гра. Так, дуже складна. Тихенько поводяться лише він, машинка і зайчик. Щодня. Так просить мама. Завжди просить:”Тихше-тихше…”
А тата ніколи не просить. Хоча він галасує. Ще й як галасує! Треба, щоб мама сказала йому:”Тихше-тихше…” – і він послухає. Я ж слухаю…
Маму усі мають слухати! Так-так!
Хлопчик, осяяний такою чудовою думкою, виповз з свого сховку і дзвінким голосом почав було:” Мамо, посйухай, скази…”,— п’яна гаркотня і безладні удари урвали дитячий говір. Жінка накрила собою маленьке тільце…
Він пішов. Мав ще пляшку. “Мав законне право” спиватися “за чесНИм трудом зароботані”.
— Скази “тихсе”,— останні слова дитини, промовлені до мертвого тіла матері…

Ольга ОГОРЕНКО,

випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,

Тернопільська область

переглядів: 83

Останні новини від OGO.ua


Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *