Таємничий замок на Вінниччині

23.01.2017

Реальність та легенди в історії Черленківського замку, що у Вінницькій області.
Вінниччина – регіон багатий на історичні пам’ятки, кожна із яких має своє місце у долі краю та власні неповторні легенди. На превеликий жаль не всі з цих об’єктів культурного значення перебувають нині у належному стані, через що далеко не завжди викликають цікавість у туристів чи стають варті уваги дослідників. А жаль, адже вивчаючи історію цих руїн, можна було б значно збагатити фонд інформації про розвиток нашого краю. А перетворивши їх на культурно – туристичні пам’ятки – посприяти збереженню пам’яті про історичне минуле, піднести авторитет жителів області як людей, що небайдужі до власної історії.

Період напівзабуття уже багато десятиріч переживає Черленківський замок, точніше, його залишки – пам’ятка історичної архітектури, розташована в селі Селище Тиврівського району. З об’їзної дороги видно лише сильно поруйновану башту без даху, з порожніми вікнами, крізь які видно небо. Хоч споруду і було внесено до списку історичних пам’яток Вінниччини, туристичного маршруту, розробленого Сутисківським історичним музеєм «Слава», а також згадано у путівнику «Чотирнадцять мандрівок Вінниччиною» (щоправда, в не вельми привабливому контексті, як «пустку без даху, залишену напризволяще», хоч, по – суті, це правда), про неї ніхто не дбає, і стіни продовжують руйнуватися.

А між тим, у колишнього замку цікава історія. Деякі історики датують появу Черленківського замку XIII століттям за часів хазяйнування на Поділлі князів Коріатовичів. Тоді, я не дивно, ця оборонна споруда разом з поселенням на Лисій горі над Бугом, т. зв. Черлений град, переважали за розмірами і кількістю населення Вінниці.  На місці дерев’яної фортеці згодом було побудовано кам’яний замок. У 1448 р. поселення отримує Магдебурзьке право, а з 1600 р. називається в документах містечком, незважаючи на втрачені на той час привілеї.

Замок витримує кілька облог. Найдовшою і найбільш безжальною була облога ногайської орди в 1624, очолювана Кантемір-мурзою. Ще з XVI століття укріплення, містечко та прилеглі землі стали власністю родини шляхтичів Кимитів – Черленківських, члени якої уславились як військові діячі та католицькі священнослужителі. Вони мали віддалене споріднення з магнатськими родами Лянцкоронських та Чарнецьких.

Місцина, що отримала назву Черленківщина, розросталася, нею регулярно прокочувались то татарські набіги, то селянські заворушення. Замок було перебудовано під резиденцію з елементами споруди оборонного типу. Але вже в 17 –ому столітті останній з роду Черленківських Анатас (Атаназій) стає ченцем і передає споруду у користування ордену Василіян із Почаєва. А коли у 1648 році із Вінниці було виселено домініканців, утворений тут монастир прийняв утікачів і став «подвійним».

По смерті Атаназія землі Черленківських відійшли іншим подільським шляхтичам, зокрема замком в Селищі володіли Пісочинські, Шашкевичі, Чарнецькі, Вишневецькі, Куніцькі, Сабанські, Жевуські. Кожен новий господар намагався від реставрувати резиденцію після військових дій і, звісно ж, «додати щось від себе». Тож до середини 18-ого століття, коли споруда остаточно закріпилась за родиною шляхтичів Щеньовських, вона являла собою своєрідний «мікс» стилів.

Черленківський замок буквально отримує нове життя. Староста трахтемирівський, житомирський підчаший Станіслав Щеньовський відремонтував стіни замку, спорядив його гарматами, тримав там гарнізон. Але вже 1768 р., за часів Барської конфедерації, замок частково руйнується російськими військами, а діяльний конфедерат — воєвода брацлавський Онуфрій Щеньовський отримавши поразку під Білою Церквою від царських військ, остаточно розбирає Черленківський замок, і той втрачає своє оборонне значення. Одна з веж, що залишилась, була перебудована під невеличку магнатську резиденцію в неоготичному стилі, друга — від 1800-х років стала капличкою з родинною усипальницею Щеньовських, де труни висіли на ланцюгах. У 1820 р. тут був похований Гнат Шеньовський – останній з роду.

Ось що згадували очевидці про тодішній вигляд замку: «Ззовні вежу поштукатурили, оздобили її кути легким рустом, вирубали вікна, з боку подвір’я прибудували тамбур. Спорудили баню зі шпилем і портик з двійчастих колон іонічного ордеру». Такою її побачив і замалював художник Наполеон Орда, який здійснив подорож цими місцинами між 1871 та 1873 рр.

У більшовицьку добу палац разом зі склепом знищено, труни Щеньовських скинуто у Буг, а одна з них певний час використовувалась як місток через струмочок. Другу башту замку розтягнуто по цеглині вже у сучасну добу. Залишились лише її зовнішні стіни та частина прибудови.

Отже, виявляється, ці руїни мали досить насичену подіями історію. До того ж збереглося кілька красивих легенд, пов’язаних з цією місциною. Одна з них про двох братів(якого саме шляхетського роду – невідомо), котрі сперечалися за прихильність знатної панянки. Молодший з них викрав дівчину й сховався з нею у Черленківському замку. Старший узяв твердиню в облогу, й згодом, через голод, захисники змушені були здатися. Тоді молодший брат із вежі замку поранив старшого стрілою. Але шляхтянка, через яку почалось протистояння, захворіла ще під час облоги і померла. Король викликав обох братів на суд, за те, що підняли бучу й загубили стільки людських життів з такого незначного приводу. Але враховуючи попередні бойові заслуги обох, пробачив їм. Брати примирилися. Із цим символічно повя’зують те, що після всіх руйнувань до двадцятого століття від замку залишилось дві вежі – менша і більша.

Інша легенда також пов’язує історію Черленкова з життям незвичайної жінки. Подейкували, що у 1768 році фортецю оточив загін гайдамаків, і обороняла твердиню купка шляхтичів під командуванням Русаліни (Урсуліни) Чарнецької – Черленківської, родички Щеньовських, яка пізніше була знана за свою меценатську діяльність.

І досі серед місцевих жителів ходять легенди про скарби роду Щеньовських, заховані у підземних переходах, які, начебто, ведуть із Черленкова аж до Вінниці. На відміну від напівміфічного і, за розповідями, «незліченного» лубенського скарбу князя Вишневецького, статки Щеньовських були чітко підраховані: має бути 16 бочок золота, захованих по чотири у різних частинах підземель. Фрагменти ходів і справді знайшли (до Вінниці вони, звісно ж, не ведуть), а от золота у них не виявили. Хоча жителі Селища згадують, що багато років поспіль їх шукали.

Уже літні жителі Селища люблять оповідати історії про те, як лазили баштою та нерозчищеними підвалами, шукаючи скарбів та пригод на свою голову. Це чимось нагадує юність героїв роману Біляєва «Стара фортеця», і нині викликає добру усмішку.

Та здається, що скоро сам Черленківський замок перетвориться на суцільну легенду. А у таких пам’ятках зберігається історія і колорит саме того регіону, у якому вони розташовані.

До теми:

Замки Рівненщини

Сім чудес Рівненщини

Загублений замок на Дубенщині

Джерело фото: http://oko.kiev.ua/m451_k_selishche_cherlenkivskiy_zamok_ruini.zsp
Валерія МОСТЕНЕЦЬ, випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”, Вінниця

переглядів: 7 371

Останні новини від OGO.ua


Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *