Страшне самовираження

31.08.2018

Страшне самовираження

У всіх соціальних мережах, газетах, журналах, телепередачах можна помітити одне гасло: «Самовиражайся! Будь собою! Не зважай на інших і роби, що хочеш! Твоє життя – твої правила!» Загалом, нічого дивного у цьому заклику до експресії індивідуальності немає. Так, не бути таким, як інші – це чудесно, незвично, ново. Проте чи звертали ви увагу на реакцію суспільства, яке так спонукає нас до власного творчого викриття? Якщо ні, то зараз я про це розкажу.

Спершу розберемось, що ж таке це самовираження, за допомогою чого його здійснюють і чи можна на нього вплинути. У будь-якої людини є натура, подібної до якої не знайти ніде. Вона визначає наші вподобання, смаки, стиль, дії, думки тощо. Відповідно завдяки одягу, музиці, хобі, поведінці ми даємо знати про себе іншим. Але є одна проблема. Навіть таку індивідуальну річ, як експресію себе нам можуть нав’язати. До того ж роблять це зазвичай непомітно і так, щоб було легше потім керувати цими «особистостями». Як це діє? Дуже просто, адже базується все на давніх інстинктах людини. Починає працювати всім відомий «закон стада». «Якщо всі так роблять, то і я маю, адже ніхто ж не чинить інакше. Ще подумають, наче я ненормальний», — ось основне правило, яке закладено у нас у підсвідомості. А в дію його запускають зазвичай через моду, і не лише на одяг. Іноді через людей, якими ми захоплюємося (різноманітні зірки світських хронік), бо дивлячись на те, як вони п’ють чорничний йогурт, виникає думка: «Вона така щаслива й успішна. Якщо я це скуштую, то теж такою буду. Хоч я і не люблю чорниці, але ж від них ще ніхто не вмирав». Напевно кожен помічав, що реклама пропонує якусь річ, кажучи, що це зробить тебе особливим. А хто ж не хоче бути таким?! Тому, якщо ти не купив нову модель телефону чи не закатав низ штанів навиворіт, то ти вже якийсь не такий. Проте оглянувшись, можна помітити, що ти живеш у світі лише «особливих» людей. Знайомо, чи не так?

А тепер про реакцію суспільства. Соціум якось ще переживе, якщо ти просто не слідуватимеш моді. Проте він відразу повстане, якщо ти суперечитимеш їй. Всі називатимуть тебе ненормальним. Але тоді з’являється питання: хто, коли і де встановив цю норму? Чому цього не написано в підручниках історії, чому немає чітких меж цієї нормальності, які всі так бояться перетнути? За якими шаблонами вони встановлюється і оцінюються? Хотіла б я знати відповідь, проте цього навіть жодна релігія не здатна пояснити. Однак тут виникає парадокс: люди все одно якось відчувають, коли ця норма порушується. Ти можеш зробити собі дивну зачіску з пофарбованого у синій колір волосся, одягти чорний одяг зі срібними прикрасами – і все! Вітаю, ти уже не такий. Ти ловитимеш принизливі погляди, чутимеш тихий осуд, бачитимеш шок, ненависть чи навіть переляк. А все через те, що для людей немає нічого страшнішого, ніж переступити межу. Тому від осіб, які це зробили, вони не знають чого чекати. Якщо ти персонаж з супергеройського фільму з дивним зовнішнім виглядом, то все добре, тебе неодмінно полюблять. Але якщо ти справжня людина, яка тут і зараз йдеш собі по вулиці, то тебе не сприймуть. Проте злитись почне суспільство по-справжньому, якщо ти не звертатимеш уваги на їхні зауваження. Тоді це катастрофа! Далі вже як пощастить: або тебе залишать у спокої, або ж опустять з небес на землю у жорсткій формі. Та як же так, що з однієї сторони тобі кажуть: «Самовиражайся!», а з іншої кричать: «Припини!»? Часом здається, що натовп спеціально закликає показати себе цікавим особистостям з фантастичним світом всередині, аби потім їх винищити. Бо якщо вони змогли змінити себе, незважаючи ні на кого, то ніхто не завадить їм змінити світ. А будь-якій владі таке «щастя» не треба.

Ще хочу додати декілька слів про людей, які чинять жахливі речі. Це різні вбивці, маніяки, правопорушники тощо. Тобто люди, які поводять себе неадекватно та ще й шкодять чи загрожують іншим. Про таких ні в якому разі не можна сказати, що вони самовиражаються! Цей тип людей просто мстить із різних причин. Доволі часто це такі особи, яким заборонялось показувати своє «я». Адже нерідко по новинах очевидці кажуть: «Цей чоловік завжди такий спокійний та тихий, часом видається переляканим. Досі не віриться, що він тримав заручників у підвалі». Будь-яка придушена емоція невдовзі трансформується в атомну суміш, яка бажає помститись за своє ув’язнення. А самовираження – це наші відчуття та світобачення; це дзеркало нашої душі, яке ми бажаємо показати іншим. Якщо ж це люстерко розбити, то, як би ми потім не намагались його склеїти, все одно вийде викривлене потворне відображення.

На завершення хочеться сказати, що, як не як, на сьогодні є багато субкультур та стилів, які знайдуть свого шанувальника. Однак не треба забувати, що всі вони не завжди є доступними для людського розуміння. Проте поки ще їх не заборонили, поки ще немає закону про заборону самовираження, то треба цілком і повністю цим насолоджуватись. Поки ще можна…

Анастасія ПОСУХОВА,

випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,

Житомир

, , переглядів: 112

Останні новини від OGO.ua


Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *