Щастя — у простих речах

11.05.2012

Стоп! Я кажу: “стоп”! Я хочу зупинити час! Я вже не вірю в те, що одна людина нічого не змінить! Вона може змінити себе, а отже і світ. Все масштабне, велике й неосяжне, починається з малого. Отож, почни з себе!
Люди! Ви загубились у щоденній рутині, заблукали у вихорі нарікань, ви підходите до межі… Межі людяності, ще декілька кроків і — безодня!
Не вірю! Не вірю в те, що маю бути такою ж, як усі дорослі, адже вже переступила поріг дорослого життя. Невже тепер мушу заплановувати кожен момент свого життя, не залишаючи місця солодким несподіванкам? Невже повинна зануритись із головою в проблеми, не згадуючи про друзів і розваги, чи постійно бути стриманою й адекватною, не давши волю щирим емоціям?

Не хочу! Не хочу, бо просто не можу! Це життя не для мене! Проте найтяжче – це байдужість. Йдучи парком, зустрічати безліч метушливих, стомлених і до болю байдужих очей. Зупиніться і зрозумійте, люди, ви не роботи, ви живете, а не існуєте. Ви створені для розуміння, співчуття, доброти, вчинків… Або ж я взагалі нічого не розумію… Навіщо нас з дитинства закликали виростити паростки добра в серцях? Для чого про це складено стільки казок, віршів, пісень? Все це і є сенс людського життя. Замість того, аби гаяти час у його пошуках, спробуйте просто бути небайдужими!

Я сліпо вірю в те, що в душі кожного з нас живе дитинство. Дитинство як найсвітліша, найщиріша, кольорова, незабутня казка, яку пережив кожен.
А знаєте, наші батьки були багатші за нас! Вони знали, що таке зима, сніг, ковзанки, мороз, хокей, ставки, хованки, квач, ліс, прогулянки… Вони насолоджувались тим, що мали, й були щасливі. Рецепт дитячого щастя тоді – шматок чорного хліба з маслом і цукром, поділений між п’ятьма друзями.

У нас усе це забрав науково-технічний прогрес. Я ні в якому разі не скаржусь на своє дитинство, воно було яскравою сторінкою в моїй біографії, та все ж ми – діти новітніх технологій.

Маючи нагоду зробити моєму ровеснику екскурсію моїм містом, я звернулася за допомогою до друзів і підійшла до завдання креативно. Отож, дорогий гість, запрошую тебе в заповітну подорож «Стежками дитинства».

З самого ранку ми, озброївшись гарячими напоями, лижами, санками, теплим одягом і гарним настроєм, помандрували до лісу. Так звана ранкова зарядка сподобалась усім! Під лапатим снігом, що струшувався з розлогих сосон, ми і в сніжки пограли, і сніговика зліпили, і покатались досхочу, і кожен залишив свій відбиток на снігу. Зігрівшись чаєм і перевівши дух, почимчикували в центр міста, куди вела стежка через парк. Нас не залишили байдужими, обриси величного центрального Свято-Покровського собору, пам’ятник жертвам Чорнобиля та стела визволителям Сарн. Опинившись на центральній алеї, сфотографувались біля пам’ятки архітектури – військового танка, що пройшов Велику Вітчизняну війну та завмер на центральній алеї, фонтану, який нині відпочиває, і навіть поводили хоровод навколо новорічної ялинки на центральній площі. До речі, на той момент гість уже зовсім освоївся, заводив пісні чи не завзятіше від усіх, а хоровод усе збільшувався й збільшувався бажаючими, котрі, як і ми, ловили чарівну мить. Потім нас чекав смачний обід, який супроводжував лункий сміх і захоплюючі бесіди.

Опісля на санчатах і лижах дістались до мальовничого Случанського берега. І хто сказав, що взимку там нічого робити? По-перше, там надзвичайно красиво, а по-друге, ми й там знайшли собі заняття. Хлопців чекало незабутнє задоволення, а дівчат – справжнісіньке випробовування! Геть усі сумніви й застереження, мова йде про хокей. Можна було побачити іскру щастя в очах і справжній, по-дитячому наївний, сміх на вустах сімнадцятилітніх юнаків і дівчат! Та що там казати, сама не тямилась від щастя! Це були чи не найвеселіші миті!

Стомлені, але неймовірно щасливі зустрічали вечір навколо вогнища. Задушевні розмови, цікаві жарти, дружні пісні…

І нехай наша екскурсія проста й дещо незвична, але наступного дня гість нікуди не поїхав!

Отже, не вірю, що одна людина нічого не змінить! Не бійтеся змінювати себе й світ на краще. Відмовтеся від постійних нарікань і навчіться бачити свято в дрібницях. А ще пам’ятайте: щастя – у простих речах, радість – життєвих митях, щирість – світлих несподіванках, а все цікаве – поруч!

Тетяна КОЛЯДИЧ

переглядів: 3 064

Останні новини від OGO.ua


Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *