Птахи летять ловити сонце

12.06.2019

Птахи летять ловити сонце

Здивуванню нашому не було меж, коли ми вирушили в подорож рідним краєм. Думали: набридне бродити балками, сидіти під пекучим сонцем, слухати надокучливі оповіді і бути під прицільним поглядом вчителя. Але сталося не так…

Упродовж усіх цих днів було нестримне бажання побачити схід сонця. Зустріти його на найвищій точці села. Адже до цього ми не знали, що є у селі місце, звідки видно вулиці, балки, вузеньку річку Терсу, сіре полотно дороги. Навіть можна було розгледіти сусіднє селище Роздори, зелене, вербове, з лікарнею та школою. А ще можна побачити залізничну колію,а далі – посадки, посадки…

Тому одного разу учителька попередила нас, щоб ми наступного дня прийшли якнайраніше до школи. І кожний був упевнений: не проспить, прийде найперший…

Червневий ранок видався прохолодним.

  • Ну що, герої, готові? Тоді вирушаймо! – скомандувала бадьорим голосом Настя Василівна.

Дорога вела угору. Незважаючи на ранній час, настрій був бадьорий. Ми всі відчули красу ранку: згасаючі зорі на небі, поля з сірими плямами, вогкий холодок, заспані вулички, заспоришені стежки – все пробуджувалось від сну. А позаду залишалися хати з приплющеними у сні вікнами, молочні пасма туману, вранішнє кукурікання півнів…

І ось ми на найвищій точці. Туман уже застиг десь внизу, окутавши хати, балки. А тут була свіжість і легкість. В одну мить було бажання: злетіти з цього пагорба і заспівати у цьому леті пісню. Пісню для рідної землі.

  • Діти, на що зараз схоже небо? – перебиваючи наші думки, спитала Настя Василівна. Її очі були звернені в блакить, в синяву, яка пінилася кольорами.

  • На храм… на храм високий і урочистий! – загукали дівчата, самі дивуючись цьому відкриттю.

  • Так, сонця ще немає. Воно десь за обрієм. А його так відчутно, – говорить Настя Василівна, і ми відчуваємо, як стукотять наші серця: зараз зустрінемо його, зловимо перше проміння…

  • А хмари схожі на крила! – гукають хлопці, які вже встигли розвідати пагорб, несучи в руках різне коріння, схоже на всяких дикобразів.

  • Дивіться, дивіться! Ці крила міняють кольори. Вони стають схожими на оперення лілового дрозда. Ми переказ писали про цього птаха! – радісно гомонять дівчатка, притискуючи до грудей пучечки польових квітів.

І тут зненацька сонце починає випускати свої перші вогняні стріли. Вони прорізують і крила на небі, і хмари, падають на землю, на степ, на нас. Ми усміхаємося, нам так славно. Гарні думки снують у голові, хочеться на все життя запам’ятати цю мить… Це перше сонячне проміння.

  • Гляньте, зграя пташок летить назустріч сонцю! – лунають радісні голоси.

  • Птахи летять ловити сонце… – зачудовано і мудро відказує вчителька.

І тут крила небесні переплелися з крилами птахів, розтанули, відкривши дорогу новому дню.

Тож любов до Батьківщини починається з любові до рідної природи, тих місць, де ми народилися. Треба любити і цінувати красу, що дарує нам природа.

Єлизавета РОМАНЕНКО,

випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,

Дніпропетровська область

переглядів: 27

Останні новини від OGO.ua


Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *