Про що я думаю наодинці?

21.06.2018

Про що я думаю наодинці?

Люди постійно про щось думають. Хтось зараз мріє про теплу ванну, інший – швидше опинитися вдома. Сьогодні всі переймаються підвищенням температури, а завтра – холодним дощем. Це все є таким буденним. А що, як зазирнути в думки людей, коли нікого немає поруч?

Якщо ти залишаєшся сам на сам із собою, то міркуєш зовсім інакше, ніж у колі людей. Можливо, думки стають більш філософськими. Тоді починаєш розмірковувати над сенсом буття, теорією виникнення живого. А може бути й навпаки: ти занурюєшся в солодкі мрії, намагаючись забути про існування зовнішнього світу. А про що думаю наодинці я?

Найчастіше цікаві роздуми наздоганяють мене випадково. Я можу сидіти в кімнаті, дивитися на одну річ і розмірковувати: як вона зявилася тут? Спочатку її зробили на фабриці, потім доставили в магазин, де вже продали – усе це очевидно. Найцікавіше, що мене більш приваблює думати над тим, як зявилася та сама фабрика. Суспільство тисячі років еволюціонувало, розвивалося, удосконалювало техніку, власні навички, щоб на заводі зробити якусь річ. А як до цього виникла людина? Яким чином узагалі зявилася жива матерія на планеті? Що ми знаємо про створення Землі? Чи Всесвіт існував завжди? А що було до нього? Як це – нічого?

Окрім глобальних питань, я часто замислююся про власне життя. Кожна людина мріє, я – не виняток. Найчастіше я мрію про своє майбутнє. Воно уявляється мені щасливим, яскравим, барвистим, сповненим радості. У своїх мріях я літаю неосяжними просторами неба. Щоночі фантазія переносить мене в Південну Корею – країну моєї мрії. Лежачи в ліжку, завдяки уяві я вже неодноразово побувала на концерті мого улюбленого гурту.

Коли я залишаюсь одна, то постійно думаю про інших людей. Чи все добре в наших воїнів на сході? Волонтерська допомога підїхала вчасно? Понад усе вірю, що війна скоро закінчиться, тоді за хлопців не треба буде хвилюватися. Щодня я замислююся про свій фендом. У них все гаразд? Мене й ще понад чотирьох мільйонів зірочок по всьому світу об’єднує одне – ми фанати одного гурту. Я хочу, щоб усі вони й наші любі кумири були щасливі.

Кожна людина думає по-своєму. Це робить нас усіх особливими. Не існує двох людей з однаковими думками. Те, над чим я замислююсь найчастіше, хвилює мене найбільше. Я – це мої думки.

Юлія ТКАЧЕНКО,

випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,

м.Кременчук, Полтавська область

, , , переглядів: 59

Останні новини від OGO.ua


Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *