Мій друг Івано-Франківськ

21.06.2018

Мій друг Івано-Франківськ

Дивна річ: спіраль моїх сполоханих думок не має ні початку, ні кінця, серпантинно самоцвітним ґерданом лягає у зашарілу душу. Я поспішаю на зустріч зі своїм другом до перехрестя Вічності та Миті.

Його голос, обійми, усмішка, барви… Такі земні й водночас незримі, що пальці пам’яті вив’язують вузликами не схожий ні на кого образ. Знайомтеся, це мій друг – Івано-Франківськ!

Десь у затінку його шовковистих непокірних вій лежить лицарсько-поблажлива усмішка, здатна загаптувати розідране небо страху, самотності та ілюзій, перев’язати променистою стрічкою пісню байдужості та смутку. Обвіяна дзвінкими вітрами зустрічей і розлук, викупана у кришталевому аквамарині неба і срібних вод, зігріта мідноликим сонцем… Вона так йому личить!

А його обійми!? Вони стікають по мені грайливими весняними водами. І тоді кудись зникають гіркі ковтки вчорашньої втоми, я знову впадаю в спокусу відчути цю ніжність… Ці обійми, немов дія множення: зустріч на зустріч, розмова на розмову, радість на радість… Їх вистачить усім – і друзям, і недругам.

Мій друг озивається до мене дзвінко-дужим, але зворушливим голосом минулого, закличним і рішучим звучанням сучасного, величним і повнозвучним мотивом майбутнього. Здається, що чую його звідусіль, бо він вріс у кожне деревце, кожне стебельце… І бринить в ньому золотострунно стільки первозданної ласки і білої магії душі, що немає там місця ні подиху фальші, ні обману.

А ще моє місто дивно приречене на красу… Не замилуватись його пишно-величавими барвами неможливо. Макоцвітна писанка в долонях гір, мережана вишиванка кольору сонячних пагорбів і мідно-зелених смерек, зарошена перлинка відтінку соковитої калини… Я так люблю ці барви, бо вони є частиною світу, який уже давно став частиною мене.

А чи чули ви, як звучить мій Івано-Франківськ? Його мелодія магнетично бере в полон, наструнюючи мою долю на найвищу віть, доносячи крізь хугу сотень літ нетлінні сонячні хорали про славних пращурів, випробовуючи мене на витривалість в сольному аркані… І таїна цієї витонченої мелодії сягає встромленої в блакить неба барвінкової Говерли, котиться вигнутими ритмами розбурханої Бистриці, вбираючи в себе тепло світанкового неба та медитаційну тишу. Звучи, моє місто, довіку!

А шляхетність його вдачі видає не столітня слава, не висота рукотворних шедеврів, що дрімотно стоять в одвічній своїй сієсті… Ні! А зримі поради і перестороги, які звучать майже як заклинання мольфарів. Не ховати в пазуху вразливе серце, не опинитися за контурами правди, жертовно віддаватися свободі, щоб не залишитися одвічним її байстрюком… Пам’ятати, що бути людиною – не соромно, а безумовно, варто.

Ось такий мій друг. Я пишаюся нашим з ним братством.

Вадим МЕЛЬНИЧУК,

випускник Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,

Івано-Франківськ

, , , переглядів: 63

Останні новини від OGO.ua


Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *