Козацький редут у Семидубах — святиня нашої пам’яті

13.06.2012

Козацький редут у Семидубах — святиня нашої пам’яті

На околиці села Семидуби Дубенського району височить Козацький редут – німий свідок буремних подій 1651 року.
Після Берестецької битви на волинських землях зарясніли кургани – братські усипальниці полеглих козаків. За три з половиною століття майже всі вони зрівнялися із землею, загубилися у часі та просторі і залишився лише один. Він стоїть на місці останнього бою козаків-богунців із польсько-шляхетським військом. Вперше я побувала тут ще дитиною. Було якось дивно бачити на околиці села, на пагорбі посеред поля, безліч автомобілів і автобусів, а ще дивніше – багато священослужителів одразу і сотні, сотні людей. Оскільки була маленькою, то найбільше захоплення у мене викликали гарматні постріли і надзвичайний концерт. Немало наших земляків-артистів демонстрували свої таланти. Відтоді я з нетерпінням чекала кожного наступного свята на Редуті.

Cаме тут 10 липня 1651 року закінчилась трагічно та велично Берестецька баталія. Хоча загинуло кілька сотень козаків Івана Богуна, але до останнього подиху жоден з них не випустив із рук зброї. Скільки вояків тут поховано, невідомо. Одні дослідники історії стверджують, що дві сотні, інші називають втричі більше число. А дехто взагалі вимірює число захисників Редуту тисячею осіб. Знайти відповідь на ці загадки можна було б завдяки розкопкам, які досі так ніхто і не провів.

За часів панської Польщі і при радянській владі заборонялося вшановувати пам’ять про полеглих козаків. Перше привселюдне їх вшанування відбулося під час німецько- фашистської окупації. Жителька села Семидуби Лариса Савич розповіла, що у липні 1942 році на козацьких могилах зібралося багато люду. Їм запам’ятався величезний тризуб на кургані. Його висипали піском. Вздовж кантів посадили квіти. Коли ж вона запитала тоді у матері, що це, мовляв, за знак, то якийсь чоловік, почувши питання, із-за плеча несподівано розтлумачив: «Це, дитино, святий знак. Де він є, там, значить, є Україна».

Ще один семидубець Трохим Тимощук був свідком іншого випадку. В 70-ті роки вирішили сплюндрувати козацький редут. Приїхали до кургана на тракторі і тросом повитягували хрести, посунули їх до річки, де мали намір втопити. Про це дізналися в селі, і декілька чоловіків вийшли навперейми варварам. Хтозна, чи злякалися, чи сором пройняв їхні душі, та лиходії спритно відчепили від трактора трос і втекли. Вночі група селян повернула хрести на попереднє місце. Та, на жаль, після цього людська байдужість взяла гору і про редут забули. Місце заросло хащами…

Так було до 1985 року. За часів перебудови колючі терни на козацькому редуті були вирубані. Місцевий письменник і скульптор Микола Тимчак спроектував пам’ятник у формі стилізованої дзвінниці, а згодом створив проект каплиці. Більше того, Микола Тимчак сам узявся зводити каплицю. Поет Микола Пшеничний готував розчин. Помічниками були місцеві просвітяни.

Відтоді щороку в першу неділю липня на козацькому редуті збираються мешканці навколишніх сіл, Дубна, Волині і Тернопілля, щоб вшанувати пам’ять героїв – козаків. Нинішнє покоління зробило поле між Плоскою та Семидубами своєрідним місцем духовного паломництва, апогеєм якого стало 10 липня 2005 року, коли на місце останнього бою Берестецької битви з’їхалися тисячі людей. Загалом на козацькому редуті побувало чимало відомих українців. Тут лунали голоси народної артистки Ніни Матвієнко, квартету «Явір», гурту «Соколи». Тут неодноразово бував політик Василь Червоній. На козацькому редуті можливі розкопки і цілком реально, що незабаром відкриються нові таємниці козацького редуту, який від липня 2005 року почав носити ім’я славного Івана Богуна.

Відлетіло у вирій дитинство… Тепер мене мало цікавлять постріли гармат, але я так само з нетерпінням чекаю першої неділі липня, аби знову відчути себе маленькою частинкою великої героїчної історії. Люблю дивитися у небо, побожно стоячи під час молебню. Воно завжди напрочуд ніжно-блакитне. Навіть якщо досі було захмареним і здавалося, що ось-ось піде дощ. Одного разу, коли проходило богослужіння, над редутом пролетіли ключем лелеки. Хтось сказав: „Це – душі померлих козаків, які дякують нащадкам про те, що пам’ятають їх.”

Вірю, що вже ніколи це святе місце не заросте терном і бур’янами. Ми будемо приходити сюди знову й знову, аби вірою і правдою служити рідній землі. Це не просто колишній козацький редут. Це редут сьогоднішній, за який стають нині сущі козаки та козачки, щоби боронити Україну. Не списом, не шаблею, а незламністю свого духу.

Руслана МАРИНИЧ

переглядів: 1 317

Останні новини від OGO.ua


Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *