Хмельницький: нестандартний погляд на місто

21.07.2014

“Хмельницький? Ух ти! А де це? А, так, це там, де “базар”??? ̶ нормальна реакція деяких пересічних українських громадян (та що там українських, навіть іноземних) на слова “А я з Хмельницького!”. Та що ви все заладили: “Базар, базар”?
Ну, ринок в нас, звичайно, не найгірший, але окрім ринку, що, нічого більше немає у Хмельницькому??? Так, місто, звичайно, до Львова чи Києва не прирівняти― та все ж таки воно нічим не гірше за інші міста! В деякій мірі все залежить від мешканців міста, тобто від людей!!! А в деякій мірі від влади… Хоча влада ― це ті самі люди, які творять місто. І тут суперечки не доречні.

Придумати, яким має бути ідеальне місто, легше, ніж його збудувати. Ще не знайшовся системний архітектор, що б зміг таку велику систему гармонійно сконструювати. Але є інший метод. Його придумали математики, для розв’язування задач, в яких неможливо знайти правильний оптимальний розв’язок. Суть проста… Беремо перший розв’язок, який прийшов нам в голову. Виконуємо над ним перетворення, тобто робимо його оптимальнішим. Отримаємо щось краще. Знову виконуємо перетворення. І так аж поки розв’язок не стане кращим. З цього ми робимо висновок, що потрібно почати виконувати перетворення. На кожен крок ми витрачаємо якісь ресурси. Час, енергію, гроші…Гроші, гроші і знову гроші… На здійснення будь-яких мрій потрібні ці ресурси, але ж, можливо, потрібно змінювати не інфраструктуру, а самих людей??? Прикладів можна приводити безліч, але я зупинюсь на найголовніших, на мою думку.

Останнім часом мимоволі раз у раз чуєш лихослів’я: люди просто прогулюються і лаються, або їдуть в транспорті чи знаходяться в громадських місцях і також лаються… Часом наслухаєшся такого… І доходиш висновку, що зовсім розучилися люди говорити нормальною мовою, нормальними словами, які вивчали в школі як загальновживані. Виникає питання: для чого? Для соковитості розповіді, для затвердження свого авторитету перед присутніми? У колишньому СРСР за нецензурну лайку в громадському місці органи правопорядку могли накласти штраф в розмірі певної суми, спираючись на закон, без всяких зволікань, без судів. Нагрішив – розплачуйся, і такий порядок дисциплінував людей. У наш час такого закону просто не існує, тому і дорослі, і молодь (частіше), і, що страшно, деякі діти спілкуються частіше всього з допомогою нецензурної лексики. А що ще страшніше – це коли молоді мами збираються разом, вигулюють своїх малюків, дихають свіжим повітрям і вирішують випити пива. Потім вони починають спілкуватися на різні теми з використанням нецензурної лайки в присутності своїх же малюків!!! А у малечі пам’ять чиста, і вони, як губки, вбирають все потрібне і непотрібне ― і в певний момент видають все сповна. Тому, на мою думку, потрібно знову запровадити закон, який був у СРСР, адже такі люди не розуміють, що вони шкоду наносять насамперед собі, що через це з’являються в їх житті хвороби і багато неприємностей.

Стаючи старшими, ми обов’язково користуємося громадським транспортом. Напевно, немає такої людини, яка б ніколи не їздила у маршрутці чи тролейбусі. Щодо культури спілкування у громадському транспорті, то тут можна знову ж таки ставити три крапки. Скільки б мешканці нашого міста не отримували зауважень у свою адресу, здається, висновків ніхто так і не зробив. І це знову ж залежить від нас. Культура спілкування виховує у людині особистість. Щодо маршруток…Всі ми добре пам’ятаємо казочку про те, як дід загубив рукавичку, а звірята її знайшли та вирішили зробити там домівку. Пропоную на розгляд ідентичну ситуацію. Їхала собі вулицею маршрутка. Зупинила її жіночка, років сорока, заплатила дві гривні і поїхала. Зупинили маршрутку троє студентів і гуртом рушили далі. Потім зупиняли діти, жінки і чоловіки, бабусі і дідусі, тверезі і не зовсім, заможні і бідні. Людей було все більше, а повітря все менше. А добрий дядько (водій), підбирав по дорозі кожного. Казка казкою, а інколи буває не до жартів – у маршрутку, розраховану на тридцять людей “напихають” цілих п`ятдесят, у кращому випадку. Ця тема піднімалася не один раз, проте результату ніхто не бачить. Дивитись можна з двох позицій. Можна зрозуміти те, що у “час пік” кожен прагне максимально швидко дістатись на роботу, навчання чи інше заплановане місце. Тому люди докладають максимум зусиль, щоб усе-таки пробратись і, навіть якщо у самих дверях, доїхати якимось чином до міста. Та й водій задоволений. З іншого боку варто поспівчувати тим, хто повинен терпляче дивитись на те, як інші топчуться по його новому взутті, старенькі бабусі з усіх боків штовхають величезними сумками, а кисню критично бракує. Марно когось у цьому звинувачувати, бо винні як водій, так і самі пасажири. Якщо ти бачиш, що двері ледве зачиняються, то для чого ж заходиш у маршрутку, яка вже більше нагадує сірникову коробку? Тай частенько можна наслухатися чужих проблем. До прикладу: сидять собі на останніх місцях подружки і на повну гучність діляться своїми життєвими “проблемами”, а з іншого боку двоє парубків розповідають про власні пригоди на вчорашній дискотеці. Доповненням до усього цього стає жіночка, яка погано чує, проте намагається “вичитати моралі” своєму чоловікові по мобільному. Інколи до такого дискурсу приєднуються люди похилого віку, що починають не вельми культурно висловлювати своє невдоволення ситуацією, що склалась. Як рятуватись від такого і чи варто брати участь у таких дійствах? На мою думку, найправильніше роблять ті, хто одягає навушники, щоб зайвий раз не псувати собі настрій та нервові клітини. Але ж це не вирішення проблеми і потрібно вживати якихось заходів. Можна просто мовчати і бути абсолютно байдужим до того, що твориться навколо або ж самому спробувати щось змінити: водіям не бути надто жадібними і не підбирати всіх, а людям ̶ просто більш розсудливішими і думати не тільки про себе, а й про оточуючих.

Є багато нагальних питань, які потрібно терміново вирішувати у суспільстві, але є одне з найголовніших. Чи пасує жінці цигарка? Запитання із розряду риторичних. Особливо, якщо його розширити й доповнити. Наприклад, ось так: чи пасує жінці, ніжному й тендітному створінню, майбутній або вже реалізованій матері, випускати із себе ядучий дим, та ще й отруювати ним оточуючих, чадіти, мов той паровоз? Відповідь очевидна. Сиділа б я у міністерстві, то жінкам взагалі заборонила б курити. Під страхом тюремного ув’язнення. Років так від кількох позбавлення волі. Чоловікам – поблажливіше. І не говоріть мені про рівність, мовляв, що то їм можна, а ми, жінки, чим бо гірші. Що за незрозуміле виправдання своєму слабкому характеру? І не гірші ми, а кращі, тому й з нас і вимагається більше, і табу для нас існує більше. І так було спокон віків. А тепер? Ні, дорогенькі, то не еволюція, а вибрики якісь. Від надлишку вільного часу. Або від надмірного перегляду тупих американських комедій. Однозначно не від здорового глузду. Хто вам втовкмачив, що це круто? Хто вас зазомбував, що від цього процесу є якесь неймовірно колосальне задоволення? Ну хто вам наговорив таких дурниць? Добре, підемо іншим шляхом. Дівчина, у якої зуби сяють жовтизною, – це круто? І пальці такі тремтячі, жовті…І шкіра наче пом’ята…І голос хриплий… Це вам не завжди скаже представник протилежної статі. Запитайте у найзапеклішого курця із серйозним стажем, як він ставиться до жінки, котра «бавиться» цигарками. Навряд чи він почне підносити цю пані до небес від захвату. Мабуть, це в чоловіків десь на інстинктивному рівні закладено: мати його дітей повинна бути здоровою, щоб і нащадки такими росли. Може, то вам подруга чи якась колежанка на роботі «добродушно» пропонує затягнутися «сигареткою» та ж то нічого страшного, та то так, для розрядки, та то в час обідньої перерви, та то щоб час згаяти, та то щоб на дискотеці не виглядати білою вороною. Та ну… А, може, їй, хай і на підсвідомому рівні, хочеться підсадити вас на ту гидоту, щоб не бути самотньою у своїй залежності. Дух суперництва, особливо жіночого, – могутня річ. Ви не курите? То пишайтеся собою, зрештою, такими космічними темпами поширення жіночого куріння скоро це можна буде сприймати як унікальність…

А замість всіх цих огидних речей просто пораджу вам посміхатися: чим частіше, тим краще. Нам завжди приємніше спілкуватися з усміхненими людьми, ніж з сумними і похмурими. Посмішка незнайомця може підняти настрій. От уявіть собі на хвилинку: йдете Хмельницьким і просто посміхніться перехожому ― людина обов’язково посміхнеться вам у відповідь. А якщо це буде іноземець, то він обов΄язково розповість, що у Хмельницькому є не тільки “базар”, а й позитивні й усміхнені люди, бо кожна посмішка унікальна, вона передає всю гаму почуттів, які відчуває людина. Не бійтеся посміхатися! Посмішка надає вам щасливий і впевнений вигляд, притягує оточуючих, а ворогів – обеззброює! З цього робимо висновок, що тільки самі люди можуть робити своє життя кращим, просто потрібно звертати увагу на деякі дрібниці, як думає суспільство і глибоко помиляється!!! Адже це зовсім не дрібниці, а важлива частина вашого життя і вашої душі.

І немає чого нарікати на владу, адже влада ̶ це ті самі люди, які живуть поруч з нами!!!

Валерія БАРТУН

переглядів: 610

Останні новини від OGO.ua


Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *