Губківський замок — перлина Полісся

30.05.2011

Полісся. Чому нашу землю так називають? Існують різні тлумачення, але, безсумнівно, що корінь слова – ліс. Видно, тільки така назва й пасує нашому краєвидові – царині річок і блакитних озер, береги яких обступили дрімучі діброви, гаї, бори. І потопає в цій красі моє рідне селище Соснове на лівому березі голубоокої річки Случ.
Пропоную здійснити екскурс по найвизначніших місцях нашого краю. Отже, перша зупинка – селище Соснове.

Декілька мільйонів років тому наша місцевість була лише дном моря, яке називали Геродотове або Меотейське озеро. Про це свідчать знахідки, які шокували дослідників, – скам’янілі зуби акул, морські півники тощо.

Раніше Соснове найменувалося Людвиполем. Існує легенда, що коли татари прийшли в це селище і зруйнували його, а жителів забрали в полон, то донька тодішнього князя Людвіга, котра славилася неймовірною красою, згодилася бути дружиною хана і повела військо, та не на татарські землі, а в болота, де вони всі й загинули. Відважна Людвіга загинула разом з ними. Так юна дівчина врятувала селище, котре й було назване в її честь Людвиполем.

Далі прямуємо до вод швидкоплинного Случа, де є найвизначніша пам’ятка нашої місцевості – Губківський замок.

Губківський замок розташований на лівому березі річки, розпочинає свою історію з ХVст.

Протягом століть замок руйнувався і відроджувався знову, зокрема у 1504 році замок був зруйнований татарами. Він вважався одним із найдосконаліших оборонних комплексів. Споруда була подібна до трапеції, в плані мала чотири кутових вежі з бійницями, в’їзну браму і підйомний міст. А ще залишився глибокий колодязь, змурований з каміння. Подейкують, що коли в цей колодязь щось кинути, то воно випливе на середині Случа між Соколиними горами та замком. Під замком були льохи та в’язниця. Навіть існує легенда, що Губківський замок був з’єднаний підземним ходом з Марининським православним чоловічим монастирем.

Руїни Губківського замку і досі височіють над Случем. Цікаво, що жоден архів не зберіг повного вигляду споруди, тому кожен, хто дивиться на руїни, намагається змалювати в своїй уяві перший Губківський замок.

Дуже часто виникає запитання: «Чому за 500 років стіни, котрі лишилися, не руйнуються?» Та існує повір’я, що коли будувався замок, то з людей збирали податок у вигляді сирих курячих яєць, їх кидали в цемент і будували споруду.

Минає час, змінюється світ, покоління та цікавість і краса Губківського замку назавжди зберігається в рештках його міцних мурів.

Внизу біля берега річки – велика піщана виспа. Понад річкою ростуть кущі ліщини. Тут, серед осоки, заховалось маленьке озерце, покрите ряскою, де можна зустріти диких качок, білих лелек.

Покрита зеленим килимом трав, кущів шипшини височіє Дзвонецька гора, яка є загадковим куточком Соколиних гір.

Із легенди про Дзвонецьку гору відомо, що в часи татарської навали загинуло багато людей.

Татари не встигали своєчасно хоронити своїх мертвих воїнів. За вказівкою хана поблизу Губкова, на горі, була викопана величезна яма, де поміж мертвими були поховані і живі люди. Старожили стверджують, що в тиху, сонячну погоду, коли прикласти вухо до землі, то можна почути стогін людей і дзвін мечів. Тому і називають цю гору «Дзвонецькою».

Руйнує час знамениту Дзвонецьку гору та її дзвіницю, що стояла на ній, гучним голосом своїх дзвонів сповіщала людей про наближення ворога. Та вічними на рідній землі залишилися гармонія та краса природи. Такого багатства, такого розмаїття ландшафтів на порівняно невеликій території не відразу знайдеш на земній кулі. Бо є у нас вікові діброви й розлогі поля, високі скелі й блакитна гладінь річки.

Проростуть травою скелясті стежки, відшліфує вітер кам’янисті зморшки, похиляться до землі дуби – велетні, та не зітреться в людській пам’яті минуле моєї поліської перлини.

Олена КОЛОМІЄЦЬ

переглядів: 2 025

Останні новини від OGO.ua


Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *