Духовність молоді – невідкладна допомога суспільству

14.01.2015

Духовність молоді – невідкладна допомога суспільству

Декан гуманітарного факультету Національного університету «Острозька академія», настоятель студентсько-викладацького храму преподобного Федора Острозького Василь Жуковський розповідає про справу всього свого життя та розмірковує про необхідність розвитку духовності і моральності української молоді.
Привіт, мій любий друже!

І знову у черговому випуску газети вже звична тобі моя рубрика, в якій сьогодні я розповім дещо захоплююче та цікаве. Ти, мабуть, як і більшість наших сучасників, поспішаєш на пошуки чогось незвичайного, оригінального за далекі холодні моря та океани. Але я тебе здивую – цікаве – тут, поруч. Тому сьогодні розповім тобі про моє рідне місто Острог. Воно відоме і славиться першою академією у Центрально-Східній Європі, заснованою Костянтином-Василем Острозьким у 1576 році, найбільшою колекцією монет у Європі, яка зберігається у нумізматичному музеї, замком, який є родинним гніздом князів із династії Острозьких, «Острозькою Біблією» та «Букварем», які були надруковані Іваном Федоровим.

Тісні провулки оповиті легендами про історичне минуле та розповідями про буденне життя їх мешканців. І одним із таких, про якого часто гомонять будинки на багатьох вулицях давнього Острога, є Жуковський Василь Миколайович – декан гуманітарного факультету Національного університету «Острозька академія». Для мене він – взірець свідомого українця, який щодня прикладає максимум зусиль, щоб створити справжню, єдину і непереможну націю. Тому я сподіваюсь, що на прикладі його життя, зможу донести до тебе, мій любий друже, потребу у зміні свого ставлення до держави та власного існування.

– Всі дорослі були дітьми. Отож, Василю Миколайовичу, чи любили Ви ходити до школи?
– Мені подобалось ходити до школи, хоча вчитись завжди було досить нелегко, адже доводилось щодня відпрацювати шість уроків, а потім підготувати ще й домашнє завдання для шести наступних. Внаслідок цього втомлювався й інколи вранці мріяв, щоб швидше вирости і жити без домашніх завдань.

– Цікаво, а чи були предмети, які Вам не подобались?
– Я любив вчитися. Цікавився всіма предметами, але більше уваги приділяв вивченню гуманітарних наук, особливо англійської мови, літератури, історії. Брав участь в олімпіадах. Любив і математику. Моїм класним керівником був вчитель математики Євгенія Мусіївна Шальвінська, тому вечорами доводилось довго думати над неординарними розв’язками складних задач з алгебри та геометрії.

– Я знаю, що Ви надзвичайно освічена людина. Розкажіть, будь ласка, у яких закладах здобули освіту?
– Закінчив Мізоцьку середню школу. Моїми вчителями були педагоги з великої букви: Рясна Ніна Тимофіївна, Шальвінська Євгенія Мусіївна та багато інших. Вищу освіту я здобував у Київському державному педагогічному інституті іноземних мов, де здобув кваліфікацію вчителя іспанської та французької мов, пізніше у цьому ж закладі – англійської мови. Далі закінчив Північно-Іллінойський університет у Сполучених Штатах Америки, здобувши там ступінь магістра науки в галузі освіти та кваліфікацію магістра богослов’я, викладача філософських та релігієзнавчих дисциплін у Національному університеті «Острозька академія». Пізніше я навчався в аспірантурі Київського національного лінгвістичного університету, ставши кандидатом наук, а згодом в Національній академії педагогічних наук здобув ступінь доктора педагогічних наук.

– Василю Миколайовичу, і все ж, що спонукало Вас стати священиком?
– На початку 90-их років XX століття, коли я працював у Рівненському педагогічному інституті, до мене прийшла думка про те, що люди повинні працювати не дише задля своїх потреб, а й частину часу і сил віддавати Богу. І я вибрав такий шлях для служіння Богу як організація семінарів та конференцій для вчителів християнської етики. У 1994 році почав працювати в Острозькій академії. Коли у 2005 році довелося відкривати студентсько-викладацький храм преподобного Федора Острозького, у мене був великий досвід християнської освіти і виховання. Тому коли ректор Ігор Демидович Пасічник запропонував мені стати настоятелем храму – я не відмовився.

– У Вас багато нагород?
– Я не маю багато нагород і не є людиною, яка їх прагне, тому що для мене важливішим є отримувати нагороди від Бога, а не від людей. Водночас і суспільство мене нагороджувало. Я є відмінником народної освіти України, нагороджений грамотою і медаллю Верховної Ради України, мені присвоєно звання «Заслужений працівник освіти України». Ще я маю дві церковні нагороди: архістратига Михаїла і Христа Спасителя. Хоча, все ж таки, ці відзнаки не відіграють у моєму житті велику роль.

– Напевно, у Вас майже немає вільного часу, але чи залишається місце для захоплень?
– На жаль, вільного часу взагалі не маю – навіть літом, коли у відпустці, я або працюю над підготовкою підручників, або проводжу семінари для вчителів, у вихідні дні служу в храмі. В мене постійно є цікава робота, хоча дуже люблю займатися спортом, подорожувати. Я об’їздив всю Україну і значну територію колишнього Радянського Союзу, пізніше відвідав країни Європи та Америки. Зараз найчастіше подорожую безпосередньо у справах, організовуючи семінари для вчителів, які викладають християнську етику.

– Василю Миколайовичу, з огляду на Ваш життєвий досвід, скажіть, будь ласка, у чиїх руках майбутнє України?
– Скажімо так, що майбутнє України у руках Божих, хоча, звичайно, залежить від людей. Якщо дехто стверджує, що влада винна у всіх наших негараздах, то це не зовсім так, тому що влада така, яку заслуговує народ. А українцям необхідно ще дуже багато працювати над собою, щоб дійсно мати належний уряд. Сьогодні є багато людей, які не хочуть або не вміють трудитися, займаються крадіжками, обманюють і до тих пір, поки народ не стане високодуховним та високоморальним, а це доволі нелегко, ми будемо на задвірках цивілізації.

– Як Ви вважаєте, яким повинен бути майбутній українець?
– Він повинен бути високодуховною людиною і патріотом України. Якщо буде лише патріотом, то може скотитися до шовінізму, ненавидячи всіх інших. А от якщо майбутній українець буде дбати ще й про власну духовність, він зможе зробити і духовну, і освітню, і економічну революції в нашій державі.

– Вам доводиться багато спілкуватись з молоддю, отож, чи ви вірите, що вона здатна змінити майбутнє України на краще?
– Звичайно, вірю. Молодь може і повинна змінити майбутнє України, бо якщо це не зробить вона, то це не вдасться нікому. Хоча сьогодні їй потрібно багато думати про релігійність, духовність та моральність, стати більш терплячою та наполегливою, тому що зараз молоді люди не завжди усвідомлюють, що всі ті здобутки Америки та Європи, куди вони так прагнуть поїхати вчитися і працювати, є результатами тривалої та клопіткої праці багатьох поколінь. Ще однією проблемою молоді є те, що її представники не вміють або не бажають навчатись і працювати. Тому юному поколінню необхідно бути терплячим, старанним і працьовитим.

– Кого Ви можете назвати справжнім українцем?
– Для мене справжніми українцями є і ректор Національного університету «Острозька академія» Ігор Пасічник, який багато працює над відродженням Академії, і острозький поет Олесь Ундір, який дуже вболіває за українську націю, і такі релігійні лідери як митрополит Рівненський та Острозький Даниїл і патріарх Філарет, які присвятили більшу частину свого життя духовному відродженню нації.
Софія ПИРІГ

переглядів: 473

Останні новини від OGO.ua


Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *