Дорога життя, вишита піснями

29.01.2016

Дорога життя, вишита піснями

До 15 лютого триває інтернет-голосування серед робіт учасників конкурсу “Я – журналіст!”. Твір, який набере найбільше позитивних коментарів, отримає перемогу в спеціальній номінації “Народний журналіст!”
Час такий швидкоплинний… Ми, учні – краєзнавці, навіть не помітили, що пройшло вже три роки, як ми здійснюємо захоплюючу, хвилюючу подорож… Ні, ми далеко не їздимо, не витрачаємо багато коштів, не оформлюємо візи. Ми мандруємо вулицями рідного, найдорожчого в світі, села із поетичною назвою Зелений Гай. Мандруємо й пишемо історію одного окремо взятого села, яке водночас схоже на інші села нашої мальовничої України і таке особливе. Мандруємо й пишемо історію села в обличчях. Долі наших односельців – це ті самі червоні й чорні нитки, якими вишитий великий рушник долі моєї країни – України…

А ось будинок, куди ми завітаємо сьогодні. Тут мешкає Нахімовська Ксенія Трохимівна. Коли дізнаєшся про життєвий шлях цієї жінки – трудівниці, розумієш, що повинна бути якась надзвичайна сила, яка допомагала їй на довгому життєвому тернистому шляху. Й така сила насправді була – це народна пісня! Пісня, що супроводжувала Ксенію усе життя, від народження до сьогодення. Пісня, з якою одружувалися, ростили дітей, воювали, працювали, проводжали в останній путь. Пісня, якою Ксенія Трохимівна щиро ділиться з усіма односельцями. Тож, наша розповідь – дослідження життя, вишитого піснями. Піснями, яких не знайдеш сьогодні у пісенниках. Піснями, якими поділилася з нами Нахімовська Ксенія Трохимівна.

Ксенія народилася у 1928 році у селі Сохуженці Антонівського району Хмельницької області. Сім’я була багатодітною, але жила заможно. Дід Микита їздив на заробітки до Америки, привіз багато полотна. Саме на ньому «малювала» свої перші хрестики мала Оксена ( Ксенія), підспівуючи своїй бабці Олиті, яка цих пісень знала безліч! А сорочка, вишита з того полотна руками мами Ксенії, Феодосії, як найдорожчій оберіг, все життя була поруч. ( Сьогодні цій сорочці вже 119 років! ) Тож, вишивали,та й співали:

Ой над Дунаєм, над береженьком
Стоїть ми, стоїть світлонька нова
Світлонька нова, гей, горіхова…

Баба Олита загинула у торф’яній копальні. Різала торф’яні брикети та її привалило пластом…

1933-й рік… Ксенії 5 років. Помирає батько. Відмовився їсти, щоб врятувати дітей від голодної смерті.

Мій таточку, мій ріднесенький,
Мій таточку, мій старесенький,
Нащо ж Ви нас покидаєте? Кому Ви нас доручаєте?
Чи то дубові сухому, чи то батькові чужому?

Щоб вижити в страшному голодному році, мати змушена була обміняти гарну, теплу, світлу хату на убогу оселю заради торбини зерна. Родина вижила. Ксенія Трохимівна згадує: «Пам’ятаю, як я лежала під стіною на лежаку і дивилася на вкриту інеєм стіну. Зима була така люта, що не знаю, як ми вижили. Мати кутала нас у ряденця, щоб зігріти, та постійно співала про весну, щоб на душі тепліше було».

Як і багато її однолітків, Ксенія із 12 років працює в полі «на колосках».

Війна… Старшу сестру Настю відправили на примусові роботи до Німеччини. Ксенію сільській староста залишив працювати на свинофермі. Німці спалили усе. Щоб нагодувати свиней, варили мертвих коней.

У 1944 році у село увійшли стомлені частини Червоної Армії. Як раділи всі польовій кухні! Війна покотилася далі на Захід, а в селі розпочалася вербовка молоді на роботу до Донбасу. Ксенія з подругами та молодшою сестрою відправилися у далекий незнайомий край. Луганська (Ворошиловградська) область, Краснодонський район, Орджонікідзе. Люта зима… Добре, що вугілля було вдосталь. Ксенія – ланкова. Виконує норму на 270%. Її портрет – на дошці Пошани. Ксенія за добру працю отримала подарунок з гуманітарного вантажу із Сполучених Штатів Америки. Жінка досі пам’ятає пальто у клітинку, мабуть, найдорожчий подарунок всього життя. Наприкінці сорокових Ксенія потрапила додому, але недовго вона жила на батьківщині. У 1951 році, під час «великого переселення» народу із західних областей України на південь, Ксенія переїхала на Херсонщину. Важко працювала. Познайомилася із майбутнім чоловіком. Згодом переїхала до села Зелений Гай на Миколаївщині. Довгий час працювала дояркою. За сумлінну працю нагороджена Почесними грамотами. Виховала чотирьох дітей: доньку та трьох синів. Завжди була доброю господинею.

Все нелегке життя Ксенію Трохимівну супроводжувала пісня, яка залишилася у спадок, як дорогоцінний дар, від співучої баби Олити. Бабуся Ксенія знає безліч весільних, ужиткових, рекрутських пісень, яких не знайдеш у збірниках народних пісень. Багато пісень склала сама. Жодне свято у селі не відбувається без співу бабусі Ксенії. До цих пір, незважаючи на свій похилий вік, вона співає у церковному хорі. Любов до пісні ця співуча жінка передала дітям, онукам, правнукам. Онука Яна співає на обласних фестивалях та концертах, а правнучка Аріна – переможниця Всеукраїнських пісенних фестивалів.

Залишаємо оселю Ксенії Трохимівни із переконанням у тому, що історія життя кожної людини нашого села – це невичерпне джерело любові до життя, батьківщини, родини. А українська народна пісня – це частина духовного життя народу, вона не залишає його ні в радості, ні в смутку, крок за кроком слідує за кожним від дитинства до старості.

Тож, здоров’я Вам,бабусю Оксено, і нових тем для створення лише щасливих пісень.

Якщо вам сподобалась ця стаття і ви хочете, щоб саме її автор став переможцем у номінації “Народний журналіст” – залиште свій позитивний коментар під матеріалом і поділіться посиланням на цю статтю в соціальних мережах, аби і інші могли проголосувати! Інтернет-голосування триватиме до 15 лютого. Переможе та робота, яка отримає найбільше позитивних коментарів!

Читати роботи учасників і голосувати

До теми:

Вступ-2016: як за 2 дні ви можете підготуватись до вступу на журналістику

Аліна ПОРУХ, учениця 10 класу Зеленогайської ЗОШ І – ІІІ ступенів Жовтневої районної ради Миколаївської області

переглядів: 292

Останні новини від OGO.ua


Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *