Чому я хочу бути журналістом

23.05.2017

По правді сказати, я не знаю чому. Я вирішила це спонтанно. Просто взяла і сказала батькам: «Я хочу писати». Я писала з дев’яти років. Так чому приховувати це десь у нудних паперах адвокатської контори?
Кажуть, що преса «брудна», що вона не здатна нічого донести до людей. Саме так і було декілька останніх років. Журналісти України намагалися вхопити ласий шматок з Європи, трошки позичити новин у США, а там розбавити все це Росією, Японією, Китаєм. Чомусь звикли ми писати про те, що стається десь далеко за океанами, а те, що під самим носом, що просто перед нами і заслуговує на першочергову увагу ми оминаємо, лякаючись наслідків.

Так було декілька років тому, допоки преса нарешті не «ожила». Нарешті ми почали писати про те, що потрібно писати, про те що потрібно знати, а не про те, скільки нових черевичок прикупила собі якась заморська красунечка. За останні чотири роки преса стала голосом нації. Саме преса зібрала на Майдані Незалежності небайдужих до долі держави людей, саме преса дала початок Революції гідності, саме завдяки пресі ми тепер знаємо імена героїв, які поклали життя за вірність національній ідеї. Достатньо було одній людині наважитися писати про це, піти проти системи, і все заговорило про Україну. Тепер нами пишаються, про нас пишуть світові автори, у нас беруть інтерв’ю, нам допомагають, нас шанують, висвітлюючи на перших сторінках журналів і газет світу.

Напевно, я хочу бути журналістом тому, що люблю правду, тому що хочу щось змінити, тому що не розумію, чому мовчить преса там, де вона потрібна, тому що ненавиджу несправедливість. Хіба не таким повинен бути журналіст? Хіба він не повинен писати правду про те, що відчуває? Робити все, аби тільки донести до людей щось прекрасне, змусити їх відчувати те, що вони не одні, втішати словом, коли важко.

Мене надихнули журналісти ТСН, що працювали в зоні АТО. Знаєте, здається, що і війни вони не ведуть, але про таких людей можна з гордістю сказати: «Вони – герої». Одним із перших добровольців туди відправився Олександр Моторний, кореспондент ТСН, щоб передати «посилку» бійцям. «Як журналіст, я пропускаю цю війну через себе. Кожен з нас воює на своєму фронті», – пише Сашко у книзі «Війна». І мало хто скаже, що цього чоловіка мало не позбавили життя. Олександр Загородний, почав працювати в зоні АТО кореспондентом навесні 2014 року в Луганську. Він побував у багатьох гарячих точках, також у Слов’янську та донецькому аеропорті. «Немає жодної проблеми поїхати на фронт і зробити декілька сюжетів. Тут немає філософії, все на поверхні, все, що є – ти показуєш, і воно вражає», – говорить він поза камерою.

Мар’яна Бухан працювала у секторі «М», при обстрілі Маріуполя була у місті і першою висвітлила факти трагедії: «Повз понівечене тіло людини ходили односельці. Люди зраджували людське. Раз у раз хтось оглядав черевики – чи не замастилися у крові»…

Хтось вміє гарно малювати, хтось – будувати, комусь Бог подарував талант гарного судді чи науковця. У мене немає подібних талантів. Тому, я хочу приносити користь так як умію я. Нехай, мені потрібно ще багато працювати, але я буду намагатися зробити все, аби через два десятиріччя хтось зміг згадати і моє ім’я, пишаючись тим, що в України все ще є вірні серця.

Я хочу стати журналістом не тому, що це модно. Я розумію, наскільки тяжка та небезпечна ця робота. Я хочу бути журналістом саме тому, що я не боюся труднощів. Тому що спілкування з людьми – це найпрекрасніше, що подарували нам небеса. Я хочу співчувати, знаходити цікаве, відкривати нове, наголошувати на важливому, бути завжди на порозі творення історії, в гущі подій, які будуть пам’ятати довго. Можливо, я хочу надто багато, але це моя мрія. Творити мистецтво, вірити в майбутнє, не забувати минуле і жити моментом.

Мене вчили цінувати кожну хвилину, обдумувати кожне слово, приділяти увагу кожній дрібничці, любити людей і бути доброю до них. Писати навчилася я сама. Це все що я вмію і все, чого хочу. Якщо ж мої слова змусять когось посміхатися – хіба це не буде найціннішим подарунком? Адже, найкраще що може бути для письменника, це коли його твір змушує переживати якісь почуття. Якщо я зможу своїми словами творити історію рідної держави, закликати молодь до вивчення тих чи інших її сторінок – хіба це не буде щастям?

Саме тому я хочу стати журналістом.

До теми:

Хочеш стати журналістом? Відвідай Школу універсального журналіста!

Мій вибір – журналістика

Проблема вибору: журналіст – професія чи покликання?
Софія ГРИЗОВСЬКА, Сарни

переглядів: 10 590

Останні новини від OGO.ua


Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *