«Будувати повітряні замки значно легше, ніж у них жити»

15.05.2018

«Будувати повітряні замки значно легше, ніж у них жити»

Усміхнені, щирі, радісні, доброзичливі… Часто зустрічаєте таких людей? Вони виділяються з-поміж сірої маси, розфарбовують буденність, світяться від щастя і дарують промінчики іншим. Хтось, дивлячись на таких «енерджайзерів», усміхається у відповідь, хтось не звертає особливої уваги, а хтось впізнає в оптимістичному перехожому себе. Бували в подібних ситуаціях? Якщо ви і є цим перехожим, то вітаю у клубі «безнадійних мрійників».

Ні, ні, не впадайте у відчай! Я теж одна з них. Проте, говорять, що будувати повітряні замки значно легше, ніж у них жити. Погодьтеся!

У наш час знаходити щось прекрасне в простих речах, радіти дрібницям, вірити лише в хороше-справжнісінький талант. Але не забуваймо про те, що у всьому повинна бути межа.

На жаль, світ не досконалий. Кожен знає, що таке втрати, розчарування, проблеми. Мабуть, треба гідно переносити удари і йти далі. Комусь вдається робити саме так. А інші, тікаючи від жорстокої реальності, прагнуть «закривати очі» на все погане, сподіваються, що якось це владнається. І тоді, одягнувши «рожеві окуляри», фантазери опиняються у своїй зоні комфорту. Звісно, життя в уявному палаці з добрими феями-казкове. Але не потрібно марити бажаннями. Так, земне буття нелегке і непередбачуване, але саме завдяки цьому воно-чудове.

Недарма кажуть, що той, хто високо літає, відчуває гострий біль, коли опускається. Адже якщо ми відмовляємося дивитися на світ тверезими очима, думаємо, що все буде так, як ми того хочемо, то після певних неприємностей у нас виникає відчуття, ніби хтось злий і безсердечний відрізав нам крила. Після такого важко знову опанувати себе і воскресити оптимізм.

А мораль тут дуже проста: необхідно слідкувати за розвитком ситуації, а не постійно втручатися у нього. Часто спонтанні рішення і пригоди стають найкращими.

Друзі і рідні кажуть, що я вразлива людина. Може, це справді так. У мене часто з’являються креативні ідеї, які я планую втілити в реальність. Та не завжди це вдається. Раніше після кожної невдачі я переживала стрес і не мала бажання вдосконалюватися. Мої батьки навчили мене сприймати дійсність такою, як вона є. За це я їм безмежно вдячна. Я створюю світ навколо себе такий, яким хочу його бачити. Але свій світ формує кожен на планеті. І не завжди будівельний матеріал такий самий, як у сусіда.

Людина, котра не вміє сприймати поразки, підніматися після падіння, ніколи не доб’ється успіху. Звичайно, в надуманому просторі все значно простіше. Там нема підводних каменів, зрадників, брехунів.

Незважаючи на це, всім відома приказка: «Не було б щастя, якби нещастя не допомогло». Необхідно шукати у всьому позитив. Якщо володієш таким майстерним умінням, то реальність не здаватиметься такою похмурою, як її описують.

Мрії здійснюються. Але не в тому випадку, коли мрією стає все життя. Бажаєте заперечити?

Софія ОСТАПЧУК,

випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,

Тернопіль 

Джерело фото: https://ukr.media/culture/228548/

, , , , , , переглядів: 118

Останні новини від OGO.ua


Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *