7 причин сказати “дякую” Всеукраїнській олімпіаді юних філологів

28.04.2018

На березневих канікулах у Вінниці проходила ХХХІІ Всеукраїнська учнівська олімпіада з української мови та літератури. Важливий етап у житті поціновувачів слова – підкорення філологічного олімпу, на якому «з журбою радість обнялась». Хтось відверто захоплюється успіхами призерів, дехто – закидає, мовляв, нащо вам ті нерви? Одна лише перемога над собою варта і поетичних вечорів, і прозових ранків. Пропонуємо разом крок за кроком подолати олімпійську дистанцію і 7 з половиною разів сказати «дякую» Всеукраїнській олімпіаді.

Неймовірно, але деякі наші однолітки гадки не мають, чим відрізняється купе від плацкарту. Що вже й говорити про те, що тільки олімпіадники знають, о котрій треба лягти, щоб приснилася «Енеїда», чи як не впасти з «верхньої бокової». Вміє хтось покласти у валізу книжок більше ніж одягу? Чи прасувати вишиванку без праски? А ми вміємо.

Перш за все, олімпіада – це виклик собі. Щось на зразок підкорення Говерли. Тут не буває випадкових людей – це змагання фанатиків. Що ж, почнімо дякувати?

 

  1. ЗА ВІДСУТНІСТЬ ІЛЮЗІЙ. Ми називаємо це вмінням дивитися углиб. Олімпіада є цілісно спроектованим життям у мініатюрі, в якому різні люди неоднаково йдуть до своєї мети. Відверто слабші намагаються бути винахідливими й зухвалими. Це нечесно, але ж природно. Реально також бачити несправедливість і не миритися з нею. Нормально зустрічати лицемірство чи фальш як з боку дітей, так і дорослих. Усі ці чинники, разом із холодними гуртожитками, довгими очікуваннями та звичайними проявами стресу і втоми, впливають на загальне враження. Але не псують його. Навпаки вміння розрізняти нещирість або надмірний пафос позбавляють ілюзій про солодкий світ і допомагають долати життєві випробування мудро.

 

  1. ЗА САМООРГАНІЗАЦІЮ. Із цього випливає твердження, що в житті ніхто нікому нічого не винен. Олімпіада – тільки наша справа. І ми самостійно створюємо план підготовки й дотримуємося його. Допомагають – спасибі, але весь тягар відповідальності за результат лягає переважно на наші плечі. До речі, від шкільних занять ніхто не звільняє. Хоч уночі готуйся, це твій вибір. Передусім ми вчимося концентруватися на головному та раціонально розподіляти час. Що менше його стає, то більше зростає паніка, яку допомагають угамувати наставники та батьки. Також самоорганізація привчає бути вдячним за будь-яку допомогу та вміти цінувати людську працю.

 

  1. ЗА ЛЮДЯНІСТЬ. Безперечно, олімпіада – це змагання. Конкуренція шалена: інколи призові місця розрізняють десяті, а то й соті частини бала… І саме в таких умовах ми проходимо перевірку на непохитність моральних цінностей. Лише там, де стіни мають вуха й на власні очі бачать дітей, які моляться своїм богам, ми вчимося бути людьми. Підтримувати тих, кому пощастило менше, НЕ ЗАЗДРИТИ тим, кому поталанило, – ось найдорожча мудрість, яку олімпіада дає безкоштовно.

 

  1. ЗА ДОВІРУ СОБІ. В умовах обмеженого часу олімпіада вчить реагувати миттєво. Буває, рука терпне писати без зупинки. Зосередитися інколи заважають і учасники поряд, які шкрябають у чернетках, і дощ за вікном, який хилить у сон, і годинник, у якому стрілки чомусь занадто голосно і швидко ганяють наввипередки циферблатом. Буває, в останні хвилини помічаєш завдання, якого до цього «не було»!.. У цей момент ми вчимося довіряти собі. Не кидатися в сльози й шматувати зошит (ще встигнемо), а до останньої секунди слухати своє серце й безперервний потік інформації від мозку до паперу. Краще їм не заважати.

 

  1. ЗА КУЛЬТУРНЕ ЗБАГАЧЕННЯ. Зібрати в одному місці представників усіх областей України може лише чудо, або олімпіада. Не виходячи з кімнати, маємо нагоду дізнатися про колоритні звичаї гуцульського весілля або занотувати рецепт легендарних полтавських галушок. І показувати фотографії рідних куточків, будучи послами своїх міст, якими пишаємося. І запрошувати в гості через усю Україну. І дивуватися місцевим діалектам, плекаючи надію колись (як виростемо) укласти словник з української мови на українську!

Та найбільше вражають і проймають раптові непередбачувані запитання:

– Чи граєте ви на трембітах? – до дівчат із Закарпаття.

– А у вас стріляють?.. – до команди зі Сходу.

Такі живі враження з перших уст є правдивішими за будь-який сюжет теленовин.

 

  1. ЗА ВМІННЯ ТРИМАТИ УДАР. Не секрет, що заскочити нагору легко – набагато важче утриматися там. Багато знайомих облич ще не гарантує передбачуваності змаганню. Поразки на олімпіаді, на щастя, не впливають на наше майбутнє, якщо ми самі не дозволимо цього. Олімпіадники знають, як це – шукати своє прізвище в рейтингу з кінця, щоб не так розчаровуватися. Коли результати невтішні, ми вчимося гідно відстоювати свою позицію та достойно сприймати невдачу. Адекватне прагнення реваншу тільки тоді формує характер, коли підвладне розуму й наполегливості, а не сліпим емоціям.

 

  1. ЗА БЕЗПЕРЕРВНУ САМООСВІТУ. Коли під час підготовки штудіюєш підручник від палітурки до палітурки, гадки не маєш, як цей величезний обсяг інформації можна вмістити в календарне планування. Навіть за великого бажання учитель не в змозі опрацювати ВСІ нюанси тої чи тої теми за урок. А на олімпіаді зазвичай трапляється саме те, про що пишуть між рядків і дрібним шрифтом. Постійні пошуки й глибокий аналіз літератури створюють уявлення про історичне тло змальованих подій. У роботі виникає багато питань без відповідей, які наштовхують до роздумів про місце Митця й народу в епосі. А це формує нашу громадянську свідомість.

 

7,5. ЗА «НАВКОЛООЛІМПІАДНЕ». Олімпіада – це не тільки про конспекти, непідйомні томи класики та наголоси. Це й екскурсія новим містом, де в громадському транспорті збагатишся фольклором більше, ніж в університеті. Це і прикмети та забобони  (від щасливих штанів до перестановки меблів у гуртожитку по фен-шую). Ніщо так не живить віру в перемогу, як «ПЕРЕДБАЧЕННЯ ДЛЯ ВАС» на чеках із супермаркетів. Якусь космічну силу мають ті пророцтва, бо довіряємо їм більше, ніж гороскопам.

Олімпіада – це і дрібні сварки, які миттєво вирішуються афоризмами Сковороди, і спільні сніданки, на яких одразу видно, хто ліг учора, а хто – сьогодні. Це передусім люди, які творять свято – нові друзі, з якими ти просинався під «Експрес-уроки», учив фразеологізми та викорінював суржик. Або ті, чиї обличчя видивляєшся у натовпі, бо віриш, що й цього року ви неодмінно зустрінетеся. І хочеться встигнути «надружитися», бо хто знає, коли наступного разу «Укрзалізниця» зведе вас знову.

Всеукраїнська олімпіада – це сучасна школа життя. У ній важливість уроку вимірюється не оцінками за виконані завдання, а досвідом і мудрістю, здобутими в перервах між інтелектуальними перегонами. І кожен, хто має за честь бути присутнім у мовно-літературному дійстві, стає свідком виховання покоління небайдужих. Тих, які вже юнацьким запалом торують шлях до щасливого українського майбутнього, на порозі якого готові до злету. І вдячні Всеукраїнській олімпіаді за те, що вчить правильно розставляти пріоритети в житті, а не тільки розділові знаки в складному реченні.

Ольга ЛИННИК,

випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”, переможниця Всеукраїнської учнівської олімпіади з української мови та літератури,

Дніпро

Читайте також:

Олександр Авраменко: «Мова – це імунітет українців як держави»

Чому важливо знати мови?

Як писати цікаві статті

Джерело фото: http://osvita.cv.ua/ii-etap-vseukrayinskoyi-olimpiady-z-ukrayinskoyi-movy-ta-literatury/

 

, , , , , переглядів: 1 336

Останні новини від OGO.ua


Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *