Віталій Голубєв: Я б запровадив квоту на дієслова

21.01.2019

Віталій Голубєв: Я б запровадив квоту на дієслова

Про соцмережі та тайм-менеджмент, цілі й мотивацію, успіх і саморозвиток – розмова в ефірі програми «Поспілкуємося» Тернопільського обласного радіо з медіатренером, автором книг із професійної та особистої ефективності, секретарем Національної спілки журналістів України Віталієм Голубєвим. Спілкувалася журналістка Анастасія Блага.

  • Давайте почнемо з соцмереж, вони зараз дуже популярні, ними користується велика кількість людей різного віку та професій. Якою, на Вашу думку, є їхня роль у нашому житті?
  • Я думаю, сьогодні важко уявити наше життя без соціальних мереж. Питання у тому (і це стосується не лише соцмереж) – як ми їх використовуємо? Будь-який інструмент – це, насамперед, лише інструмент. Це засіб для досягнення певних цілей. За допомогою електричного струму можна приготувати смачну їжу, а можна вбити людину. Є гарний вираз: «Шкодить не речовина, а доза». Якщо соціальні мережі слугують досягненню наших професійних чи особистих цілей, то очевидно, що це наш добрий помічник, якщо вони забирають час, змушують нас нервуватися, то варто якось впорядкувати своє ставлення до них, точніше, нашу поведінку в них.

 

«Спочатку писати, а потім – читати»

  • Якщо вони не завжди позитивно впливають на людину, то як правильно мінімізувати цей негатив?
  • У мене є декілька принципів поведінки в соцмережах, якими ділюся із своїми читачами та учасниками майстер-класів. Не факт, що вони вам підійдуть – факт, що вони працюють особисто для мене, тому раджу принаймні спробувати.

Перший звучить так: «Спочатку писати, а потім – читати». Якщо ти створюєш якийсь інтелектуальний продукт – ти маєш ділитися ним зі своїми читачами, а потім вже знайомитися з продуктом, який створили інші. Тому що можна погрузнути у «гортанні стрічки» і нічим про себе не заявити навколишньому світові. А журналісту, і загалом людині, яка працює розумово, у нинішньому конкурентному середовищі, в інформаційну еру, важливо бути грамотно присутнім в Інтернеті, і, зокрема, у соціальних мережах.

Друге правило, яке сповідую – не писати негативних коментарів. Я нікого не критикую у соцмережах персонально. Якщо хочу комусь щось сказати – я скажу це особисто, або просто промовчу. Здається, чи хтось із святих, чи хтось із античних мудреців сказав: «Багато разів за життя мені доводилося шкодувати про сказані мною слова, але жодного разу я не пошкодував про мовчання». Тобто, якщо є бажання когось поставити на місце за допомогою коментаря у Фейсбуці – це нездоровий сигнал, який свідчить про наші внутрішні проблеми, і варто з ними розібратися. Коли я відчуваю, що мені хочеться щось негативно комусь прокоментувати – я намагаюся себе подумки вщипнути і сказати собі: «Стоп». Тобто, потрібно просто думати: чи ми сказали б в реальному житті щось таке людині, що ми хочемо написати? І таким чином фільтрувати ще не сказані слова, які поки що існують лише у формі думки. Можливо, нехай вони у формі думки й залишаться.

Ще одне: варто сприймати свою сторінку у соціальних мережах як власну домівку. Ми ж не любимо, коли у нас у хаті сміття – ми прибираємо, прибираємо регулярно,  і більшість людей  роблять це не лише перед великими святами. Так само ми маємо підтримувати порядок у своїй віртуальній домівці: відписуючись від тих людей, які нас дратують (публікуючи той контент, який викликає у нас стрес); ігноруючи якісь образливі коментарі, якщо вони не по суті. Але, зауважу, конструктивно сприймаючи критику, якщо вона справді містить у собі якесь раціональне зерно.

Найголовніше – це бути природнім, бути собою, бути людиною  і поводитися так у соціальних мережах, як би ми хотіли, щоб поводилися з нами. Тобто принципи, які працюють не одне століття у реальному житті –  можна просто перенести у віртуальний світ.

«Маленькі щоденні кроки для досягнення своїх цілей»

  • Тайм-менеджмент означає «управління часом». Скажіть – це просто модне слово чи реально працюючий інструмент? Як збалансувати свій професійний та особистий час?
  • Тайм-менеджмент – це інструмент. Це набір технік, методик, для того, щоб бути володарем свого часу. Чому це так важливо? Бо час – це найбільш недооцінений ресурс, і, в той же час, найбільш важливий ресурс для нас.

Скажімо, я зараз вийду на вулицю вечірнього міста і попрошу будь-яку зустрічну людину подарувати мені 10 гривень. Я думаю, що більшість подивляться на мене як на божевільного, або просто проігнорують. Тобто, з грошима ми, зазвичай, розстаємося дуже важко, у той же час своїм часом розкидаємося направо і наліво, витрачаючи його, для прикладу, на ті самі безплідні суперечки у соціальних мережах. Питання: а хто нас змушував? Ми самі обираємо той чи інший спосіб проведення часу.

Тайм-менеджмент – це інструмент для того, щоб відслідкувати, на що ти витрачаєш свій час. А після цього аналізу перейти до якихось змін. Це не аналіз заради аналізу, а аналіз заради якісних змін.  Інструмент – вторинний, первинним є результат. Тому не мають сенсу суперечки, який додаток у смартфоні краще обрати для планування справ. Має значення лише те, які справи в підсумку ми обрали, наскільки вони відповідають нашим життєвим цінностям і довгостроковим цілям і, найголовніше, які зі справ удалося реалізувати й наскільки успішно.

Багато хто лякається книжок, різних методик із тайм-менеджменту, тому що думає: це що, тепер доведеться ходити з блокнотом чи смартфоном і записувати все, що роблю, кожні 15 хвилин? Це не так. Якщо говорити про хронометраж свого часу – це лише засіб побачити, куди витрачається час. А побачивши – зробити висновки і щось змінити, щось спробувати робити по-новому.

Найголовніше, що потрібно для того, щоб бути володарем свого часу – це насамперед усвідомлювати, що для тебе є важливим. А далі – будувати відповідно до цього свою життєдіяльність.

Наш час ділиться на три умовні частини: 8 годин – сон, 8 годин – робота, 8 годин – все поза нею. Хоча, у багатьох виходить так: сон – менше 8 годин, робота (або, що частіше буває, її імітація) – більше 8 годин, а все що поза цим – за залишковим принципом. І дуже часто ми жертвуємо якимись двома складовими заради однієї. Натомість доцільніше, вважаю – однаково ретельно планувати події як у професійному житті, так і в особистому. Тобто, якщо я веду планувальник у смартфоні, то я записую туди як справи по роботі, так і справи, які стосуються моєї сім’ї, здоров’я чи вирішення побутових питань. Бо це так само важливо, це так само створює комфорт і якість життя. Як слушно зауважила нещодавно в одному зі своїх дописів у Фейсбуці моя колега Антоніна Торбіч, візит до ЦНАПу за довідкою – це така сама важлива складова життя для журналіста, як і зустріч із героєм розслідування. Тобто вона так само має наперед ретельно проплановуватись у розкладі дня, а не сприйматись суто як фактор, що відволікає від основного – від роботи. Бо і те є життям, і інше.

«Закриті» вчасно та якісно питання в особистому житті дозволяють більш продуктивно реалізовуватись у професійній площині.

Якщо ми знаємо, що саме для нас важливо – у роботі, в особистому житті, у наших захопленнях – ми можемо це контролювати. Управляти можна лише тим, що обліковується, що вимірюється.

Є цілі – під цілі ставляться завдання, а завдання складаються з маленьких кроків. Відомо, що до мети швидше дістається не той, хто швидше їде, а той, хто робить менше зупинок у дорозі. Мій принцип – це маленькі щоденні кроки для досягнення своїх цілей. Радіти кожному дню, хвалити себе за маленькі кроки і продовжувати ставити та досягати цілей. Адже відомо, що енергія в людини виділяється під конкретні цілі. Якщо людина нічого не прагне у житті, то вона, рано чи пізно, починає відчувати, що їй немає чого зранку вставати з ліжка. Якщо ж  неї є якісь конкретні цілі, які її надихають, виштовхують з ліжка кожен день – тоді людина радіє кожному дню і розуміє, для чого живе.

Неможливо встигати все, але можливо не встигати всього потрошку. Але коли ми потроху не встигаємо всього, то нам більш-менш вдається збалансовувати своє життя.

 

«Потрібно знайти ключовий елемент пазла, якого бракує для гармонії»

  • На вашу думку, що таке успіх? І кого можна вважати успішною людиною?
  • У багатьох людей синонім успіху – це гроші і чим більше в тебе грошей – тим ти успішніший. Хоча тоді б до психологів, до різноманітних модних коучів, тренерів з особистісного розвитку, які зараз з’явилися і на просторах Інтернету, і в реальному житті, не стояли б такі черги якраз із людей достатньо заможних. Тому успіх не тотожний грошам, але безумовно, гроші – це одна із складових успіху.

Як на мене, успіх – це коли людина задоволена тим, що вона робить, при цьому приносить користь іншим і при цьому всьому у неї немає внутрішнього конфлікту між «хочу» , «можу» і «повинен».

Тобто, вона знає, що вона хоче робити, що вона може робити, вона виконує обов’язки, які на неї накладає суспільство і це все збалансовано. Коли одна з цих складових випадає – починається внутрішній дисонанс, внутрішній конфлікт. Навколишні часто відчувають оцю внутрішню незадоволеність, яка сковує, обмежує людину. Інколи вона й сама не розуміє, що не так, чому ніби енергія кудись витікає, ніби хтось тебе сковує. А інші – бачать. І починають лізти з порадами. Яких здебільшого ніхто не просить. Найтиповіший варіант – настанови в стилі «Заміж тобі треба». Хоча – не факт. Бодай тому, що люди не вміють читати думки інших людей. Ми й власні, здебільшого, досить погано формулюємо. Потрібно самому знайти той ключовий елемент пазла, якого бракує для гармонії. І вставити його на місце. Інших слухати можна, але вирішувати – самому.

  • Багато людей читають книжки з саморозвитку. Але у деяких нічого не змінюється у житті. Чому це так стається?
  • У більшості, не в деяких. Тому що вони чекають, що книжка дасть їм чарівну таблетку, готовий рецепт, який здатний самореалізуватись – звісно, без нашого вольового зусилля.

Будь-яка книги з саморозвитку, так само, як і з розвитку (наприклад, із бізнесу) повинні бути не просто прочитані, а законспектовані або ж змальовані позначками, позначені стікерами. Тобто – опрацьовані. Перетворені на ідеї. А ідеї – на конкретні кроки. Будь-яка успішна дія – це сукупність низки простих кроків.

Важливо одразу  після опрацювання чергового інтелектуального продукту з порадами спланувати свій перший крок, а також максимально скоротити відстань між думкою і дією. Тому що дуже часто ідеї просто губляться на кладовищі наших ілюзій  – ілюзій про те, що вони самі себе втілять в життя. А коли до цієї ідеї приробляються «ноги» у вигляді першого кроку, то тоді ти прийманні бачиш через певний час свій результат і розумієш: варто рухатися далі в цьому ж напрямку чи ні. Можливо, є сенс спробувати щось робити щось інше. Але в будь-якому випадку ключове слово – робити.

У нашій мові взагалі мало дієслів. А в чому сила дієслова? Бо це «слово про дію». В кінцевому підсумку важлива саме дія. Ось говорять про мовні квоти, гендерні квоти… Я б запровадив квоту на дієслова.

Не потрібно боятися помилитися, в більшості ситуацій ціна нашої помилки досить незначна. Ми живемо у відносно безпечний час (якби це парадоксально не звучало) – якщо порівнювати в розрізі тисячолітньої історії людства. З точки зору побутового комфорту, з точки зору елементарних життєвих потреб – більшість із нас, за великим рахунком, нічим не ризикує. Є над нами такі своєрідні маячки, у вигляді Божих заповідей і Кримінального кодексу, а все що поза цим – це простір нашої самореалізації. Можна пробувати і помилятися – за це нічого не буде, будуть лише уроки, сукупність дій, точніше, дві сукупності дій – які призвели до успішного результату, і які до нього не призвели. Коли ці дії осмислюються – вони перетворюються на досвід. Можна аналізувати і розуміти ту відмінність, яка створює різницю. Між успішними результатами  – і не дуже.

Багато людей просто застрягають у тому, що бояться змінити бодай щось і тому – роками займаються не своєю справою, ходять на не ту роботу і звинувачують у цьому державу, суспільство, батьків і час, у якому живемо. Такими людьми легко зманіпулювати, пообіцявши їм прості рішення складних проблем за рахунок якихось масштабних змін у зовнішньому світі. Але перемогти власні лінощі, власну інертність, власну обмеженість, власні деструктивні емоції – складніше, ніж звинувачувати одних і бездумно покладатися на інших. Коли ми говоримо – справедливо говоримо – про зовнішнього агресора, треба усвідомлювати, що ніхто крім нас самих не здатний перемогти агресора внутрішнього. А в кожного він свій. Це – наша робота, власна, щоденна.

 

«Кожен із нас є принцем чи принцесою у власному князівстві Монако»

  • Як мотивувати себе досягати власних цілей, а не просто слухати інших?
  • Напевно, кожен цей шлях проходить по-особливому: комусь для цього потрібна допомога сторонніх людей – відвідати тренінг, прочитати книгу, звернутися до психолога, звернутися до бізнес-тренера, або просто поговорити з якоюсь авторитетною людиною; а хтось просто сам приходить до того, щоб просто сісти і запитати себе: «Чого я хочу у цьому житті?». Варто просто усвідомлювати, чого ти прагнеш і прислухатися до себе. Не треба жити «так як всі», треба жити «так як ти», тому що кожен з нас є неповторною індивідуальністю. Колись ми з дружиною дивилися фільм про принцесу Монако, й після перегляду Юля мені сказала: «Кожен із нас є принцем чи принцесою у власному князівстві Монако», тобто – у власному житті.

А як прислухатися до своїх думок, як їх почути, якщо ви вмикаєте радіо всюди, куди входите, чи просите зробити музику гучніше, чи навушники вдягаєте, чи у віртуальну гру поринаєте, щойно опинитеся наодинці з собою? Коли людина напружується в тиші, коли тиша їй вкрай дискомфортна – як на мене, це перший сигнал внутрішньої тривоги. Інколи треба просто прислухатися до себе.

  • Але є різні ситуації, не завжди вони позитивні. Як не піддатися стресу?
  • Просто не впускати негатив у своє життя. Замість новин по телевізору почитати художню книжку. Або замість ток-шоу подивитись художній фільм. Або документальний. Події кількасотлітньої давнини мало чим відрізняються від того, що показують у новинах. За дві тисячі років природа людини особливо не змінилась. Всім і всіма рухають одні й ті самі мотиви. Питання лише в тому, скільки проживе та чи інша інформація. Часто буває, що поки ми осмислювали чергову порцію інформаційного сміття, воно вже застаріло.

Розмову вела Анастасія БЛАГА,

матеріал підготувала до друку Софія ГРИЗОВСЬКА,

фото Ліни РОМАШКО

, , , , , , , , , переглядів: 367

Останні новини від OGO.ua


Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *