27 складових успішного інтерв’ю

19.06.2018

27 складових успішного інтерв’ю

Перед вами – детальна покрокова інструкція з техніки інтерв’ю. Здається, це прості речі, які знають усі. Але від цього вони не стають менш актуальними. Читайте — використовуйте — і продуктивних вам розмов та цікавих матеріалів!

До інтерв’ю

1. Визначте тему та/або героя інтерв’ю. Пріоритетність визначення залежить від того, предметне це інтерв’ю чи особистісне. В особистісному герой інтерв’ю, по суті, й виступатиме його темою. У предметному інтерв’ю передбачте, якщо це можливо, запасний варіант – хто ще може розкрити певну тему. В разі потреби узгодьте тему та/або співрозмовника з редактором.

2. Встановіть контакт із майбутнім співрозмовником: знайдіть його контактні дані (якщо це ваш перший контакт), домовтеся про час, місце, можливо, тривалість розмови. Ймовірно, на цьому етапі доведеться просити когось із колег чи знайомих, аби вам допомогли знайти контакт із героєм матеріалу: дали телефон, попередили людину про ваш дзвінок або ж відрекомендували вас.

Зазвичай може бути три основних варіанти місця зустрічі: у вашого співрозмовника (на роботі чи вдома), у вас (переважно у редакції) або ж на «нейтральній території» (у парку, кавярні).

Якщо говорити про місце, де кожен із вас почуватиметься впевненіше, то, ймовірно, для вашого співрозмовника це бути «його» територія (робота чи дім), для вас – ваше робоче місце, а в кавярні ваша впевненість може бути приблизно рівною. Зрозуміло, що тут ми говоримо про «початковий рівень» впевненості – безвідносно до змісту подальшої розмови, який цілком може внести корективи в рівень комфортного відчуття кожного з вас.

Якщо інтерв’ю предметне, то зустріч на робочому місці вашого співрозмовника виглядає логічною, особливо, коли це керівник. У нього під рукою будуть потрібні документи, а поряд – підлеглі, які зможуть уточнити чи доповнити певну інформацію. Документи можна сфотографувати на смартфон, щоб не переписувати, або попросити надати в електронному вигляді. Для цього завжди (завжди!) варто мати при собі флешку з достатньою кількістю вільного місця.

До того ж, якщо в матеріалі йтиметься про діяльність певної організації, якою керує ваш співрозмовник, вам піде на користь побачити бодай кілька хвилин повсякденного життя офісу чи виробництва на власні очі.

Натомість в особистісному інтерв’ю домашня атмосфера створить більш довірливий тон, а спостереження за героєм матеріалу в звичному для нього «середовищі проживання» здатне збагатити матеріал додатковими барвами.

У визначенні часу й місця зустрічі варто враховувати й різницю в соціальних статусах журналіста і співрозмовника: якщо герой майбутнього інтерв’ю відчутно переважає вас за статусом, логічно, що саме він визначатиме, де і коли ви зустрінетесь (а часто – чи зустрінетесь узагалі). Імовірно, ви підлаштовуватиметесь під його умови (що не заважає вам висловити власні побажання, наприклад, не планувати інтерв’ю на день здачі газети чи на час, близький до часу іншої, вже спланованої, зйомки). Якщо ж ваша різниця за статусом не настільки відчутна або ж контакт давній і тісний, ви можете обговорити зручні для обох місце та час зустрічі, а не просто мовчки погодитись на те, що запропонує співрозмовник.

Часом, плануючи зустріч, варто брати до уваги й те, кому більше потрібна зустріч – вам чи вашому герою. Одна справа, очікувано гостре інтерв’ю на проблемну тему, якого ви добивались місяць, а інша – іміджевий матеріал, поява якого потрібна насамперед його герою.

Якщо співрозмовнику не надто важливий конкретний час зустрічі й він довіряє у його визначенні вам — відразу називайте зручний для вас день і час. Не варто починати вголос розмірковувати “Та я можу будь-коли, коли скажете… навіть не знаю… Ви самі скажіть”. По-перше, якщо це для вас не принципово, простіше визначити чітку дату зустрічі — й більше про це не думати. Ви зекономите розумову енергію для більш суттєвих справ. А, по-друге, чітко називаючи прийнятний для вас день і час зустрічі (навіть якщо ви взяли їх “зі стелі”), ви створюєте у співрозмовника позитивне враження про себе як про людину організовану й активну, з наперед розпланованим графіком.

3.Зберіть інформацію про тему та героя інтерв’ю. У випадку з темою джерелами можуть виступити пошук в інтернеті, аналіз попередніх матеріалів вашого та інших ЗМІ відповідної тематики, спілкування з колегами або знайомими вам фахівцями відповідної сфери, моніторинг соціальних мереж. Що ж до героя інтерв’ю, то тут варто використовувати ті самі джерела, з поправкою щодо соцмереж: вивчаючи проблему, ми, вочевидь, більше звертатимемо увагу на дискусії відповідної тематики, а вивчаючи людину, аналізуватимемо її профіль (якщо він є): чим цікавиться, який контент поширює, як коментує повідомлення інших інтернет-користувачів, хто у вас є у спільних друзях. Можливо, саме контент на сторінці вашого майбутнього співрозмовника у соцмережі допоможе вам вдало розпочати розмову. Наприклад, ви виявили, що вболіваєте за одну й ту саму команду або нещодавно подорожували в ті самі місця.

Варто записати ім’я та по батькові людини й уважно переглянути її фото, якщо ви зустрічатиметесь уперше. Це вбереже вас від незручних ситуацій, у які часто потрапляють журналісти, коли, прийшовши на інтерв’ю, в останній момент забувають, як звати героя, або ж не можуть ідентифікувати його серед кількох присутніх в одному приміщенні.

4. Продумайте запитання, використовуючи зібрану інформацію про тему та співрозмовника. До основних запитань варто заздалегідь підготувати альтернативні – своєрідну «підстраховку» на випадок різного розвитку подій (якщо розмова піде так-то – спитаю те-то, а якщо так-то – матиму напоготові інше питання). Перечитайте підготовлені запитання: чи повністю вони розкривають тему? У разі потреби, доповніть перелік. Нехай запитань у записнику буде трохи більше, ніж ви реально встигнете поставити. Це краще, особливо для початківця, аніж ситуація, коли ви швидко вичерпаєте наперед підготовлений перелік запитань і після незручної паузи, що повисне в повітря, почнете ніяково прощатись. Але якщо бачитимете, що відхилення від наперед визначеного переліку запитань дає цікавий несподіваний результат, збагачує вас новою корисною інформацією — ідіть саме слідом за інформацією, що з’являється, а не сліпо “відпрацьовуйте” заготовлений наперед сценарій розмови.

5.Сплануйте свій робочий час у день інтерв’ю так, щоб інші справи не завадили вашому спілкуванню з героєм матеріалу. Якщо ви не впевнені, що інтерв’ю пройде швидко, або колеги попереджають, що співрозмовника доведеться довго чекати у приймальні, або зустріч потребуватиме переміщення в просторі на відносно далеку відстань, не призначайте інших справ «упритул» до інтерв’ю. Залиште у своєму розпорядку дня вільний проміжок часу (в межах години) до та після інтерв’ю. Якщо все піде за планом, ви знайдете, чим зайнятись у вільний час. Адже потрібні, але не термінові справи є завжди.

6.Подбайте про свій зовнішній вигляд під час інтервю. Початківцям важливо усвідомлювати, що ваш одяг та вигляд загалом повинні бути відповідні місцю та героєві інтерв’ю. Діловий, стриманий імідж під час зустрічі з посадовцем, професором чи священиком так само доречний, як практичні одяг та взуття – під час відрядження у фермерське господарство, а неформальний, невимушений стиль – на молодіжній тусовці. А досвідченим колегам не зайве буде нагадати, що під час виконання професійного обов’язку вам повинно бути передусім комфортно. Ніщо не повинно відволікати вас від розмови. А надмірності в зовнішньому вигляді, чого гріха таїти, часом якраз і не дають зосередитись на отриманні й опрацюванні інформації.

7.Підготуйте всю техніку та приладдя, необхідні вам для запису інформації. Загальний принцип підготовки – принцип розумної надлишковості. Це означає, що знарядь для фіксації інформації та допоміжних пристроїв повинно бути трохи більше, ніж, швидше за все, реально знадобиться. До «розумних надлишків» віднесемо другу ручку, запасну касету чи карту памяті, елемент живлення, зарядний пристрій – усе, що може убезпечити нас від форс-мажору.

Перевірте, щоб у записнику була достатня кількість чистих аркушів, у ручці – заряд, у диктофоні чи відеокамері – касета, у фотокамері – карта памяті з достатнім вільним обсягом та заряджений елемент живлення, на рахунку мобільного телефону – достатня сума коштів, аби в разі потреби зателефонувати, у тому числі – й на номер іншого оператора або стаціонарний міський номер (приміром, для дзвінка до редакції чи виклику таксі). У гаманці – достатня кількість готівки (саме готівки, бо в місці, де ви можете опинитись під час інтерв’ю, банківську картку, можуть і не приймати), щоб, знову ж таки, викликати таксі або ж розрахуватись за себе, якщо співрозмовник запросив вас на обід. А в сумці чи портмоне – паспорт і редакційне посвідчення.

Готовність техніки до запису інформації перевірте перед тим, як вирушати на інтерв’ю, власноруч – не покладайтесь на те, що про все подбає колега-оператор чи фотограф. Інтервю – це ваша відповідальність, його успішне проведення – це ваш імідж, а робота в команді особисту відповідальність не скасовує.

8. Продумайте, як ви ілюструватимете матеріал (якщо це інтерв’ю для друкованого або інтернет-видання). Ви власноруч сфотографуєте героя розмови? Попросите його надати якісне фото? Домовитесь про роботу інтервюйованого з редакційним фотографом (наприклад, якщо це інтервю для глянцевого журналу)? Попросите дозволу використати фото співрозмовника з його сторінки в соцмережі? Подумайте про це заздалегідь, і або попередьте ще перед інтерв’ю (скажімо, про те, що хотіли би зробити фото), або не забудьте вирішити це питання у процесі розмови.

9.Забезпечте собі фізіологічну готовність до розмови. Відчуття у вашому тілі під час інтерв’ю не повинні створювати дискомфорт ні для вас, ні для співрозмовника. Спрей від нежитю, таблетки від алергії, льодяники від кашлю – все це, в разі потреби, варто використати за призначенням до, а не під час спілкування, а тим більше, запису розмови. Також перед інтерв’ю варто відвідати вбиральню. Нехай ніщо в подальшому не відволікає вас від отримання інформації.

Під час інтерв’ю

Брати інтерв’ю загалом нескладно. У тому сенсі, що не складніше, ніж просто бути цікавим, уважним і допитливим співрозмовником. У техніці інтерв’ю, як, напевно, ніде ще в журналістиці, тісно переплетені навички журналістські і суто психологічні, комунікативні.

10. Вчасно зустріньтеся, привітайтеся, представтеся, проговоріть очікування. За потреби, нагадайте про попередньо досягнуту домовленість щодо проведення інтерв’ю, поясніть, де і яким чином буде використана інформація, яку ви зараз збиратимете, спілкуючись з інтервюйованим. Співрозмовник може бути достатньо зайнятою людиною і просто забути деталі ваших попередніх домовленостей. Поясніть людині, чого ви очікуєте від неї від час інтерв’ю. (Наприклад: «Я буду записувати ваші думки в блокнот, а потім – оформлю їх як запитання-відповіді, тому ви можете говорити просто все, що ви думаєте на цю тему, а моя робота як журналіста – зробити це зручним для читання»). Інколи такі дуже прості, на перший погляд, навіть примітивні, пояснення дуже допомагають на початку розмови, коли важливо напрацювати “первинний запас” довіри до вас як до журналіста.

Для 99% людей інтерв’ю — це подія набагато вагоміша, ніж для вас як журналіста. Давати інтерв’ю — це робота політиків, зірок шоу-бізнесу та інших публічних осіб. Натомість для переважної більшості наших співрозмовників спілкування з журналістом — це стрес. Невеликий, але стрес. Це — відхилення від звичного ходу подій. А під час стресу важливо проговорювати вголос те, що відбувається.

Якщо вестиметься відео- чи аудіозапис, важливо до початку розмови чітко проговорити, як і коли використовуватиметься відзнятий чи записаний матеріал. Варто й нагадати тему інтерв’ю. Це може допомогти співрозмовнику не відхилятись від неї, а тому зекономити час розмови.

11. Зацікавте співрозмовника! Найпростіше – зацікавити своєю зацікавленістю (ви уважно дивитесь йому в очі, ваше обличчя демонструє різні емоції у відповідь на почуте, ви перепитуєте незрозуміле, жваво реагуєте на почуте). При цьому важливо не переграти, бо зацікавленість має виглядати природною. Найкраще, коли вона такою не виглядає, а просто є.

Якщо відбувається аудіо- чи відеозапис, варто демонструвати зацікавленість кивками, а не «угуканням» – останнє буде зайвим під час використання відзнятого в ефірі.

Пам’ятайте, киваючи співрозмовнику, ви не обов’язково погоджуєтесь з його думками. Функція кивання інша: невербальне підтвердження того, що його слухають і чують. Варто демонструвати це, одночасно підтримуючи зоровий контакт.

12. Записуйте. Якщо є можливість фіксувати слова співрозмовника не лише на диктофон чи відеокамеру, а й у звичайний записник – використайте її. По-перше, техніка може підвести. На відміну від ручки чи олівця, який або пише, або не пише, збій у роботі записувальних пристроїв ви можете побачити не відразу, а лише після інтерв’ю. А чимало журналістів, записуючи розмову на мобільний телефон, згодом мали труднощі з відтворенням інформації через вхідний дзвінок, який перервав процес запису. По-друге, записуючи інтерв’ю відразу на декілька видів «памяті», ви краще його запам’ятаєте. Нерідко буває, що, вмикаючи диктофон, журналіст втрачає уважність до слів співрозмовника. Зрештою, по-третє, записи у блокноті допоможуть вам зекономити час під час розшифрування інтерв’ю – можливо, ви не матимете потреби прослуховувати годинний аудіозапис, якщо зробите на папері кілька важливих позначок: наприклад, перші хвилин 10 можна пропустити, бо там були загальні фрази; найбільш суттєва інформація – приблизно в середині розмови, а наприкінці інтервю варто детально розшифрувати відповідь на таке-то гостре запитання.

13. Уважно слухайте відповідь – це допоможе вам вловити:

      • можливі суперечності в словах співрозмовника;

      • тему для наступного питання, для розвитку розмови, можливо, переведення її в інше русло.

14. Не отримавши відповіді з першого разу, спробуйте повернутись до теми через певний час, переформулювавши питання. Звісно, приватна особа може просто відмовитись говорити на певну тему, і це її право, але у випадку, якщо перед вами – чиновник або політик, і питання є суспільно важливим, повертатись до теми варто чітко і в міру жорстко, щоб усе-таки спонукати співрозмовника дати конкретну відповідь.

15. Не поспішайте ставити наступне запитання. Інколи важливо витримати невеличку паузу після відповіді співрозмовника, особливо якщо вона, на ваш погляд, була неповною, надто короткою. Продовжуйте дивитись йому в очі й демонструвати, що ви уважно слухаєте. Не виключено, що за кілька секунд співрозмовник продовжить свою думку і скаже те ключове речення, яке вам і потрібне, аби відповідь була повною. Або відчувши, що ви незадоволені відповіддю, почне розвивати тему і… скаже те, що спочатку сказати й не планував.

Варто обережно перебити співрозмовника, ввічливо запропонувавши перейти до наступного запитання або повернутись до поставленого, якщо він надміру відхилився від теми розмови, а час – вимагає цього.

16. Просіть уточнити або повторити не зрозумілу вам інформацію. Не бійтеся здатися смішним чи необізнаним. Журналіст не зобов’язаний бути фахівцем у всіх галузях, яких стосуватимуться його інтерв’ю, володіти спеціальною термінологією, з першого разу безпомилково фіксувати власні назви й складні скорочення. Натомість він зобов’язаний бути точним, поважати свого співрозмовника і читача (глядача). Повага до першого виражатиметься у можливості достовірно донести думки та факти до аудиторії, яку повинен створити журналіст. А повага до аудиторії – це надання їй тих самих достовірних думок і фактів.

17. Спостерігайте. Якщо ви зустрічаєтесь вдома чи в офісі вашого героя, деталі навколо можуть дати вам більше інформації про людину, її інтереси, стиль життя. Чимало може «розповісти» робочий стіл співрозмовника, книжкова полиця, фото на стінах. Інколи побачене там може стати «відправною точкою» розмови, часом допоможе «заокруглити» бесіду, коли інтерв’ю по суті закінчене, але вам потрібно заповнити розмовою ще декілька хвилин, необхідних, аби зібратись, скласти техніку. А подекуди побачене «на території» героя інтерв’ю просто збагатить вас розумінням його як особистості та сфери діяльності співрозмовника, або ж наштовхне на нові ідеї та контакти.

18. Подякуйте за розмову, візьміть у співрозмовника контакти, а краще – обміняйтесь ними, домовтесь, якщо є потреба, про формат узгодження інтерв’ю, пообіцяйте повідомити про час та місце його виходу. Висловте сподівання на подальшу співпрацю з інтерв’юйованим.

Після інтерв’ю

Найтиповіша помилка журналіста після інтерв’ю – це вирішити, що більше зі своїм співрозмовником ви не зустрінетесь і знехтувати важливістю підтримання подальшого контакту з ним.

У цьому зв’язку пригадаю почуту десь фразу: «Завжди буває друга зустріч». Особливої, я б сказав, надзвичайної ваги підтримання подальшого контакту з героєм матеріалу набуває для журналістів двох категорій ЗМІ: регіональних та галузевих (фахових). Імовірність і необхідність подальших зустрічей з героями попередніх матеріалів для них є надзвичайно високою з огляду на обмеженість території (для регіональних ЗМІ) та обмеженість кола експертів у певній сфері (для галузевих). Якщо ви – регіональний журналіст, який спеціалізується на висвітленні певної галузі, питання «другої зустрічі» для вас узагалі виглядає критично важливим.

Саме тому дії журналіста після інтерв’ю варто розділити на дві складових: дії, спрямовані на матеріал, та дії стосовно співрозмовника. Головне правило в обох випадках однакове: не зіпсувати. Не зіпсувати кінцевий інформаційний продукт – матеріал – неякісним опрацюванням зібраних під час інтерв’ю відомостей. І не зіпсувати контакт з героєм інтерв’ю, «покинувши» його після слів «дякую за розмову». Так само важливо зберегти і підтримати. Зберегти свій імідж як журналіста і зберегти контакт з героєм. Підтримати свій професійний рівень виходом чергового кісного матеріалу – і підтримати спілкування з людиною, яка ще не раз може вам знадобитися.

  1. Повертаючись із інтерв’ю, вже в дорозі обмірковуйте, як подасте матеріал. Якщо це текстовий матеріал, формулюйте в голові варіанти заголовку та вступу, послідовність запитань. Якщо це відеосюжет, пишіть текст уже в дорозі зі зйомки, а не переглянувши відео та вибравши синхрони. Щоправда, ця порада буде доречною, якщо під час зйомки ви працювали справді в тісній «зв’язці» з оператором, тобто наперед обумовили, який відеоряд зніматиметься. Інакше ви ризикуєте написати текст, до якого просто не виявиться відео, що його ілюструє.

    Загальна порада: уявляйте собі образ майбутнього матеріалу на сторінках друкованого чи інтернет-видання, в теле- чи радіоефірі (залежно від типу ЗМІ, для якого його готуєте). Як, приміром, починалася б ця стаття на “Українській правді”? Детальна візуалізація майбутнього матеріалу чи проговорювання наодинці з собою його тексту цілком може допомогти в подальшій роботі. За умови добре розвиненої уяви (а вона тренується регулярним читанням і переглядом зразків якісної журналістики), вам залишиться перенести на екран те, що раніше вже уявили.

20. Розшифровуйте матеріал відразу після повернення з інтерв’ю. Це не означає, що в усіх випадках варто нехтувати іншими справами чи редакційними завданнями, аби будь-якою ціною відразу почати працювати з записаним матеріалом. Пріоритети конкретного журналістського дня можуть бути різними, проте загальне правило – однакове: не відкладайте розшифровку матеріалу надовго.

По-перше, він може зазнати технічних ушкоджень (стертися чи загубитися). Імовірність цього зростає тим більше, чим більше часу проходить від моменту зйомки чи запису до часу роботи з матеріалом. Можливо, ви відразу виявите, що частина матеріалу з технічних причин записалась неякісно. Тоді ви оперативно зможете прийняти рішення, що з цим робити.

По-друге, сідаючи за розшифровку матеріалу «за гарячими слідами», ви можете відтворити в пам’яті «дух» розмови, чітко пригадати ключові її думки, усвідомити для себе, які думки залишились «за кадром», але були важливими для змісту бесіди. Це потрібно, щоб відповідним чином структурувати інтерв’ю, зробити певні змістові акценти, переформулювати власні запитання під важливі, ключові відповіді (дещо змінити «букву» розмови, аби точніше передати «дух»). Можливо, побачивши, що певний важливий аспект висвітлений недостатньо, ви вирішите зв’язатись із співрозмовником і попросити про додатковий коментар (в тому числі – телефоном, електронною поштою або засобами інтернет-звязку).

21.Подумайте, яка додаткова інформація необхідна, що незрозуміле потребує уточнення. А подумавши, – дійте: зв’яжіться ще раз із героєм розмови, пошукайте потрібну інформацію в інтернеті, за потреби порадьтесь з більш досвідченими колегами. Можливо, уточніть необхідне у підлеглих або прес-служби вашого співрозмовника, якщо ним була «перша особа» певної організації, яку не варто багато разів турбувати через дрібниці чи ставити до відома про ваші недопрацювання. За потреби порадьтесь з більш досвідченими колегами. Внесіть до матеріалу необхідні виправлення.

22. Якщо матеріал потребує затвердження з його героєм або редактором — зробіть це. (Звісно, залежно від специфіки редакційної політики вашого ЗМІ, реалізація цього пункту може мати чимало нюансів, які тут не розглядатимемо). Передайте продукт своєї праці у виробництво відповідно до тієї технологічної схеми поводження з матеріалами, яка існує у вашій редакції (це може бути передача матеріалу для верстки газети, начитка і монтаж сюжету новин; самостійне активування вами матеріалу в панелі адміністрування сайту ).

23. Якщо ваш співрозмовник є користувачем соцмереж і ви ще не додали його в друзі, зробіть це. Можливо, на етапі збору інформації про нього для підготовки до інтерв’ю це виглядало передчасним, – нині ж, цілком імовірно, ваш герой не заперечуватиме додати до числа своїх підписників журналіста, який, не виключено, ще спілкуватиметься з ним не раз. Окрім створення додаткової «точки дотику» з людиною, це дасть вам можливість відтепер постійно перебувати в курсі новин про життєдіяльність інтерв’юйованого.

24. Повідомте співрозмовнику про час та місце виходу матеріалу. Але, якщо це залежить не від вас, не обіцяйте, поки не впевнені. Краще відверто сказати «Час виходу сюжету визначить редактор, ймовірно, це буде завтра-післязавтра, точно зможу повідомити, коли знатиму», аніж розчарувати людину недотриманням обіцянки, яку ви взагалі не мали підстав давати. Взагалі не варто давати співрозмовникові обіцянок, за реалізацію яких ви не відповідаєте. Приміром, не слід стверджувати, що після виходу статті або сюжету проблема людини неодмінно вирішиться. Якщо цього не станеться — людину чекатиме розарування, яке вона перенесе на вас. Обіцяли ж — саме ви! А в більшості випадків, покладімо руку на серце, після самого лише виходу журналістського матеріалу, якщо це не було підкріплене іншими діями, в тому числі й передусім — з боку самого героя, ситуація сама по собі не змінюється.

25. Ознайомте героя інтерв’ю з матеріалом після виходу – надішліть посилання на опублікований чи випущений в ефір матеріал (якщо він розміщений на інтернет-ресурсі) або подаруйте примірник друкованого видання з публікацією (якщо маєте таку можливість). Будьте готові, на прохання співрозмовника, записати для нього сюжет на диск, або, можливо, подарувати додатковий примірник журналу. Знайомлячи героя інтерв’ю з вашим спільним доробком, не забудьте подякувати йому за спілкування та висловити сподівання на подальшу співпрацю. Звісно, ця порада більше підходить для невеликого регіонального ЗМІ, де контакт журналіста з героєм зазвичай тісніший.

26. Якщо ваш співрозмовник користувач соцмереж, розмістіть на своїй сторінці посилання на інтерв’ю, відмітивши героя. (Приміром, у Facebook це робиться з допомогою значка @, після якого ви починаєте вводити ім’я та прізвище співрозмовника. Мережа реагує на збіг перших літер, пропонуючи повний варіант, ви обираєте його і відповідне гіперпосилання стає активним). Це допоможе збільшити аудиторію повідомлення за рахунок додаткових «кіл друзів» – підписників вашого співрозмовника, друзів його друзів тощо. Поширення оформленого таком чином анонсу інтерв’ю в соцмережах буде вигідним і вам, і вашому героєві.

27. Через певний час – перетелефонуйте або напишіть герою інтерв’ю: нагадайте, хто ви, коли та з якого приводу ви зустрічались (якщо буде така потреба), і ненав’язливо поцікавтесь, чи має ваш співрозмовник свіжі новини, варті висвітлення. Незалежно від результативності цих дій, привітайте вашого співрозмовника з Днем народження та професійним святом. Якщо ви налаштовані на довгостроковий контакт із важливою для вас особою, будьте готові спочатку більше віддавати (своєї уваги), аніж брати (корисної інформації).

Звісно, не всі рекомендації доречні в усіх ситуаціях, які виникають під час інтерв’ю. Погодьтеся, дивно було б «радувати» фігуранта журналістського розслідування повідомленням про час виходу передачі з гучними викриттями скандальних оборудок. Або вітати скандального політика з днем народження, “набиваючись” до нього у друзі.

Вдале інтерв’ю — це сума ретельної підготовки, уважності під час розмови й подальшої успішної комунікації після виходу матеріалу. Адже недарма кажуть, що мета першої зустрічі — домогтись другої. А здатність дослухати людину до кінця, не перебивши, разом із активним використанням відкритих запитань — узагалі творять дива.

Віталій ГОЛУБЄВ,

головний редактор Видавничого дому “ОГО”,

викладач кафедри журналістики Національного університету “Острозька академія”,

керівник Школи універсального журналіста,

секретар Національної спілки журналістів України.

Читайте також:

10 способів прискорити роботу над матеріалом

10 корисних матеріалів для журналістів [СКАЧАТИ]

, , , переглядів: 1 156

Останні новини від OGO.ua


Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *