10 способів прискорити роботу над матеріалом

19.06.2018

10 способів прискорити роботу над матеріалом

Навушники, шаблони, диктофон у смартфоні, тимчасова відмова від інтернету й уявлення образу майбутньої статті — це лише частина прийомів, які допоможуть підвищити продуктивність журналістської праці, коли на Вас тиснуть дедлайн із редактором, а роботи — більше ніж часу. Впевнений, принаймні декілька з наведених нижче прийомів допоможуть Вам підвищити ефективність роботи над своїми матеріалами. За умови, що Ви спробуєте декілька способів, якщо не всі, й виберете той, який найкраще працює саме у Вашому випадку.

1. Частину інформації, необхідної для майбутньої статті, відразу отримуйте у письмовому або електронному форматі.

Для цього варто завжди мати при собі флешку з достатнім обсягом вільного місця. По-перше, це дасть змогу відразу брати у героїв матеріалів фото- і відеоінформацію, яка є в їхньому розпорядженні. Можна, звісно, залишати свою електронну адресу й просити надіслати інформацію на неї, але потім, не виключено, доведеться нагадувати про своє прохання. Можливо, й не раз. А флешка допоможе вирішити питання миттєво.

Для економії часу при зустрічі можна відразу цікавитись у людини, чи є в неї певні матеріали в електронному вигляді. Або хоча б у паперовому, щоб зробити копію. (Про ефективний спосіб копіювання йтиметься трохи нижче). Тоді безпосередньо розмова стосуватиметься лише уточнення того, чого немає в електронному форматі. Наприклад, в електронному вигляді, цілком імовірно, є біографія героя, довідка про установу, де він працює. А ось уточнення конкретних, «вузьких», тим більше, проблемних питань – доцільно проводити «вживу».

Якщо Ви запитаєте про наявність частини інформації в електронному форматі перш, ніж розпочинати спілкування взагалі, – це може в рази (!) зменшити тривалість майбутньої розмови. Взагалі, сама розмова тоді може бути потрібна лише для того, щоб у співрозмовника сформувалась довіра до журналіста: він знатиме, хто готуватиме про нього матеріал; він переконався, що перед ним – адекватна людина; він сформував «первинний запас» довіри до неї. Все решта – є на флешці. А поглибити, розширити, загострити контент, створений у такий спосіб, можна буде під час другого контакту. Який може відбутися телефоном або онлайн. У будь-якому разі, часу піде загалом менше, аніж за умови видобування всього масиву інформації “з нуля”.

Звісно, порада навряд чи буде доречною в ситуаціях, коли інформацію приховують – зокрема, під час журналістських розслідувань. Тут відомості потрібно «видобувати». Те, що співрозмовник готовий надати сам, – найімовірніше, є лише вигідною йому версією подій. Проте, і в цьому випадку певний обсяг інформації таки можна отримати в задокументованому вигляді. Принаймні — той, до якого потім ставитимете гострі запитання, аби взяти під сумнів офіційну версію.

2. Ловіть “ключовий меседж” співрозмовника.

У кожної людини є теми, які для неї найбільш важливі. Те, про що вона готова говорити довго і з захопленням, повертаючись до вже сказаного не раз і не два. Це можуть бути як змістові, так і суто мовні конструкції — те, що формує індивідуальний стиль мовлення Вашого співрозмовника.

Вловити “ключові меседжі” нескладно, коли поспілкуєшся з однією й тією самою людиною декілька разів у різний час. Можна просто уважно слухати співрозмовника, а можна, для певності, прослухати Вашу розмову, зафіксовану на диктофон чи відеокамеру. У які моменти в людини найбільше “запалюються очі”? Про що вона говорить довго і з захопленням — іноді таким, що Вам доводиться перебити співрозмовника? Інколи справу ще більш полегшують вислови-маркери на зразок “Я не втомлююсь повторювати…”, “Я вже не один рік наголошую…”, “Все це не має сенсу без одного…”

Усвідомлюючи, які “ключові меседжі” властиві Вашому героєві, можна, по-перше, чітко усвідомлювати, на який “ідейний каркас” доведеться “нанизувати” зібраний контент. Так би мовити, хребет є — залишилось наростити на нього трохи м’яса. А найголовніше, Ви зможете зекономити час на розшифруванні “букви” інтерв’ю — бо Ви вловили його “дух”. Під час візування герой навряд чи заперечуватиме власні думки, навіть, якщо у даній конкретній розмові він їх і не висловлював. Віртуозне використання техніки “ключовий меседж” інколи взагалі творить дива: герой, візуючи інтерв’ю, задоволено промовляє: “Таке враження, що Ви знаєте мене все життя”. А якось почув від колег співрозмовника й таке: “Оце читаю інтерв’ю — і здається просто чую голос нашого шефа…”

Пропрацювавши в редакції кілька років, особливо у невеликому місті, ви здивуєтесь, наскільки періодично вам доведеться спілкуватися з одними й тими самими людьми на одні й ті самі теми. Не виключено, що нова інформація, отримана від співрозмовника під час чергової зустрічі для підготовки нового матеріалу, вміститься у 2-3 речення, і розмова, таким чином, триватиме не більше п’яти хвилин. А решту тексту можна буде скомпонувати з уже відомих Вам “ключових меседжів”, переміщуючи їх із матеріалу в матеріал у довільному порядку як елементи конструктора.

Головне — не поринути при цьому з головою у формалізм не межі з цинізмом. Тому що насправді розуміння “ключових меседжів” – аж ніяк не замінює уважності й зацікавленості журналіста під час розмови. А також — необхідності заглиблюватися у зміст, аби дати читачеві зрозумілий контент, а не жонглювати зі швидкістю циркового акробата мовними зворотами, яких і самі не розумієте. “Халтура” – вона відчувається.

3. Створіть наперед “заготовку” матеріалу.

Ідучи на подію, яка відбуватиметься в розвитку (наприклад, резонансна сесія міської ради з багатьма питаннями порядку денного), створіть зазделегідь «заготовку» першого матеріалу за темою. На місці події, пересвідчившись, що все іде за планом, ви зможете додати кілька свіжих деталей, можливо, фото з місця події – і відразу активувати матеріал на сайті. Розвиток події в такому разі висвітлюватимете у наступних матеріалах. Зрозуміло, що так варто робити у разі, коли сама по собі подія є новиною (скажімо, резонансна сесія, яку кілька разів переносили через неявку депутатів, або судове засідання в гучній справі). Те саме може стосуватися засідання, де мають ухвалити чи ні якесь прогнозоване рішення — ви можете спрогнозувати його і так само створити «заготовку», згодом лише додавши деталей або змінивши час із майбутнього на минулий, якщо ви цю подію вже проанонсували – і це може бути окремий матеріал.

Вищий пілотаж” – у випадку, якщо можливе ухвалення двох варіантів рішення, що взаємно виключають одне одного (наприклад, карантин у школах можуть продовжити або скасувати), створити “заготовки” для кожного з варіантів. Як тільки на засіданні приймуть те чи інше рішення — вам залишиться тільки активувати актуальний варіант матеріалу. А коментарі й деталі зможете викласти пізніше — в окремій статті. Тим часом новина-”блискавка” вже житиме (й збиратиме перегляди користувачів) власним новинним життям.

Чи не найпростіший приклад використання цієї технології, який, до того ж, зможе знадобитися багатьом менше, ніж за рік – робота з результатами екзит-полу на виборах. (А якщо екзит-поли проводитимуться у якійсь ОТГ — то й зовсім скоро, на найближчих виборах у відповідній громаді). Отже, якщо ви знаєте, що голосування закінчується о 20 годині, а о 20.01 в онлайні будуть оприлюднені дані екзит-полів – створіть матеріал-«заготовку», куди потрібно буде вписати лише відсотки за того чи іншого кандидата. Коли «година Ч» настане – відкрийте у браузері два вікна: сайт, де пишете статтю, і сайт, де оприлюднюють дані екзит-полу. Далі, як кажуть, – справа техніки. Головне – не забудьте поставити коректне посилання на першоджерело інформації: у будь-якій ситуації професійна етика й дотримання вимог законодавства — must do для медійника, який себе поважає.

4. Фотографуйте, щоб не переписувати.

Якщо перед вами той чи інший носій потенційно корисної Вам інформації —сфотографуйте його смартфоном. Цілком можливо — потім знадобиться.

Фотографуйте таблички з іменами та посадами спікерів на прес-конференціях. Якщо спікерів багато і вони вам не знайомі, послідовно сфотографуйте людину — і крупним планом табличку біля неї, людину — і табличку. Потім, працюючи над матеріалом, легше буде ідентифікувати, де — хто. Або покажете колегам у редакції фотографії потрібних спікерів — нехай допоможуть ідентифікувати.

Фотографуйте таблички з назвами установ, де буваєте. Фотографуйте документи, які в електронному вигляді вам недоступні, а переписувати інформацію звідти — довго. Приміром, коли під час інтерв’ю співрозмовник показав вам цікавий документ на декілька сторінок друкованого тексту.

Щоб сфотографувати документ, потрібно кілька секунд. Навіть якщо він вам не знадобиться, витрата ресурсів мінімальна. Натомість економія часу, в разі потреби, вийде вагомою.

  1. Надиктовуйте, коли не можете писати

Ідеї для матеріалу почали з’являтися раніше, ніж Ви дістались робочого місця? Диктофон у смартфоні Вам у допомогу! Потім, коли почнете писати стаціонарно, просто увімкніть і прослухайте запис. З мого досвіду, навіть для достатньо об’ємного матеріалу думки, записані на диктофон, рідко коли перевищують за тривалістю 3-4 хвилини. Прослухати цю інформацію й виокремити варте подальшого використання — так само справа кількох хвилин. У результаті Ви, по-перше, не згубили думки, що виникли “за гарячими слідами”. А, по-друге, – ефективно використали час, у який не мали змоги працювати безпосередньо над матеріалом.

6. Запаралелюйте робочі процеси: пишіть запит — і одночасно статтю; скачуйте фото чи відео — і розшифровуйте інтерв’ю

Резерви часу часто лежать у площині поєднання кількох процесів в одному проміжку, замість послідовного їх виконання.

Приміром, якщо відчуваєте, що вам потрібні письмові коментарі за темою – напишіть відповідні прохання до початку роботи над матеріалом, а не після. Не виключено, що поки ви викладете вже відомі вам факти, про невідомі ви дізнаєтесь, отримавши електронною поштою або через соцмережі готову письмову відповідь. Якщо відповідь не надійшла впродовж 30-40 хвилин – зателефонуйте. Якщо відсутність коментаря не критична, напишіть, що очікуєте на коментар, і активуйте статтю. А після його отримання зробіть окремий матеріал на основі коментаря або підкоригуйте підготовлений раніше.

Інший приклад: ви принесли з події фото і відео. Нехай воно обробляється чи «заливається» на You Tube, поки ви пишете статтю. Дописавши текст, ви зможете відразу проілюструвати його – і активувати матеріал.

Якщо працюєте над матеріалом удома, «запустіть» якийсь процес домашньої роботи (наприклад, прання чи приготування їжі), що не потребує вашої постійної присутності, паралельно з роботою над матеріалом.

Що можна запаралелити? Написання запиту про доступ до інформації, якої вам бракує — і підготовку статті з уже наявною інформацією (та анонсом продовження теми після отримання відповіді на запит). Написання поста в соцмережу із закликом поділитись фото, відео, думками — і підготовка статті з уже наявною інформацією з теми. Відразу після цього можна братися за наступний матеріал — із першими відгуками користувачів соцмереж, які надійшли, поки ви писали “статтю №1”. Скачування матеріалів для довгострокового проекту (написання заявки на грант, дисертації, дипломної роботи, книги) — і роботу над короткостроковим (поки скачувались потрібні вам електронні книги, ви встигли підготувати дві інформації на сайт).

Якщо підготовка інформаційного запиту, про яку згадував абзацом вище, Вас лякає своїм клопітким і трудомістким характером, скачайте шаблон інформаційного запиту, збережіть — і використовуйте, не лякаючись щоразу, коли співрозмовник каже: “Пишіть запит — і отримаєте інформацію”. Досвід показує, що в такому разі підготовка запиту займе декілька хвилин — у готовий шаблон Ви лише вставите назву організації-адресата й зміст інформації, яку запитуєте саме у Вашому конкретному випадку. Власний рекорд автора цих рядків — 20 запитів за годину, підготовлених та відправлених електронною поштою.

А поки запит готується – тим часом оприлюднюйте ту інформацію, яка вже є. Ми ж говоримо про запаралелювання! В тому числі — пишіть про те, що ви відправили інформаційний запит, аби дізнатись деталі проблеми, і повернетесь до теми, коли отримаєте відповідь.

А поки готується відповідь на запит, ніщо не заважає вам працювати над іншими темами. (І саме тому важливо завжди мати більше тем, більше “заготовок” для матеріалу, більше “сирих” коментарів і фактів для майбутніх статей, ніж вам потрібно в даний момент).

Зрештою, навіть відмова в наданні інформації у відповідь на запит — це всього лише відмова в наданні інформації. Маєте час та бажання — оскаржуйте її відповідно до закону. Не маєте — заспокойте себе тим, що відсутність відповіді навряд чи позначиться на вашому заробітку як журналіста. Зрештою, якщо у вашій редакції оплата праці залежить від кількості матеріалів — можливо, раціональніше буде не “убиватись” над “важкодоступним” джерелом інформації, а краще підготувати в цей час три інші статті. А четверту присвятити тому, як ви “вибивали” інформацію в чиновника.

7. Щоб “розігнатися”, спробуйте фрірайтинг.

Фрірайтинг або “вільне письмо” – це гімнастика для головного мозку, ревізія словникового запасу й засіб виловити з глибин підсвідомості корисні думки та ідеї “в одному флаконі”.

Ви ставите таймер на 10-15 хвилин (більше не потрібно) — і просто пишете. Пишете все, що спадає на думку. Не замислюючись над красою почерку, розділовими знаками і граматикою. Не цензуруючи свій “потік свідомості” жодним чином. Цей текст ви нікому не показуватимете. Цілком імовірно, навіть і самі не перечитуватимете.

Фрірайтинг — це не щоденник. У щоденник той, хто його веде, зазвичай записує події дня та власні думки й відчуття, які вони викликали. Фрірайтинг — це просто вільне письмо “ні про що”. Точніше, цілком можливо, що “ні про що”. З миттєвим перескакуванням від теми до теми. Без думки про те, що колись перечитаєте написане. Без зупинок для того, щоб краще обміркувати ідею, підібрати слова, відточити формулювання. У фрірайтингу, можливо, важливіша якраз формальна сторона — чітко відведений час, відсутність зупинок у процесі письма й повне табу на самоцензуру. Зміст написаного важливіший менше, він певним чином є вторинним. Зміст тут з’явиться як своєрідний побічний результат процесу. А можливо, і не з’явиться — все одно корисну справу для “розгону” вашого інтелекту “вільне письмо” вже зробило.

Здається, що на думку не спадає жодних думок і писати немає про що? Так і пишіть. За хвилину-другу думки з’являться — перевірено не раз. Головне — іти слідом за ними, а не намагатись загнати себе в рамки “правильного мислення”. А поки думки не йдуть — цілком можна так і написати: “Думки не йдуть, не пишеться…” і т.д. Попишете таке — а там і нові слова в нові речення почнуть складатися.

Перед сеансом фрірайтингу можете сформулювати собі запитання-завдання для письма. Тоді фрірайтинг виступатиме інструментом пошуку ідей-відповідей на нього. Потім перечитаєте написане — і немов би просієте пісок, серед якого цілком може виявитись одна золота крупинка. Можна писати й без попередньо сформульованої теми — просто спробувати викласти письмово те, що вас у даний момент хвилює. У цьому разі також можливою є поява корисних ідей, які ви далі візьмете в роботу.

Головне — те, що з допомогою фрірайтингу ви налаштовуєтесь на подальшу роботу. Ви “націлюєтесь” на вирішення завдань нового дня. (Саме тому раджу займатись цим уранці — приміром, прийшовши на роботу на 15 хвилин раніше за колег). Ви “розганяєте” мозок для інтенсивнішої роботи. Фрірайтинг — це така собі ранкова інтелектуальна гімнастика. Після неї думки й слова рухаються швидше, вправніше. І вам легше буде написати статтю, до якої не можете підступитися вже кілька днів. Або просто взяти до рук телефон і провести розмову, на яку до того ніяк не могли налаштуватися.

Потенціал фрірайтингу — більший, ніж може здатися на перший погляд. Це і ранкова розумова розминка, і тренування самодисципліни (писати 10-15 хвилин, не відволікаючись ні на що), і джерело пошуку нових ідей, і спосіб щось згадати, витягнувши певну думку з глибин підсвідомості. У контексті нашої з Вами теми найважливіше — те, що після 15-хвилинного сеансу фрірайтингу Ви цілком зможете написати запланований матеріал у декілька разів швидше, ніж без попереднього сеансу “вільного письма”. І таким чином витрачені 15 хвилин окупляться кількаразово.

Спробуйте — переконаєтесь!

8. Визначте, який саме проміжок часу потрібен Вам для роботи над матеріалом. Зафіксуйте бажаний час закінчення роботи.

Публічна обіцянка “до 11 години закінчити текст на тему А” – теж працює. Розкажіть про це колегам по кабінету, телефонним співрозмовникам (наприклад, щоб пояснити свою зайнятість і неможливість саме зараз потеревенити з півгодини “на вільні теми”).

Усвідомлення дедлайну активізовує роботу, а обіцяна самому собі винагорода за його дотримання — активізовує подвійно.

До цієї поради дотична й ось яка: не варто переносити до офісу телефонні розмови, які вели дорогою на роботу: за вами зачинились двері редакції — попрощайтесь зі співрозмовником і поясніть, що приступаєте до роботи. Щоб ваші думки були в одному місці і в одній сфері. Щоб люди розуміли вашу зайнятість. Щоб легше було “взяти розгін” у критично важливі перші хвилини робочого дня — коли ви або візьмете старт продуктивного робочого дня, або поринете у перевірку пошти, соцмереж, обговорення новин та пліток — а до роботи справа дійде щонайменше за годину.

Усьому – свій час. Ніхто не заважатиме, трохи попрацювавши, зробити паузу і знову зателефонувати рідним і друзям. Але, впевнений, робота іде ефективніше, якщо у відведений для неї час повністю віддаєшся їй — а натомість у проміжок часу, відведений для особистого спілкування, не ділиш його з робочими справами.

9. Розпочавши працювати, перші 15 хвилин намагайтесь пропрацювати безперервно.

Найпростіший спосіб — вимкнути телефон. Так-так, не перевести у віброрежим, а просто вимкнути. Нічого надзвичайного не трапиться.

Пояснення — просте: зараз із більшості телефонів можна зайти в соцмережі. Простий перехід у віброрежим такої можливості не позбавляє. Навіщо себе спокушати?..

Якщо ви працюєте в кабінеті, де багато людей, – надягніть навушники, давши зрозуміти: вас зараз не чіпати. Або прямо попередьте колег: зараз працюю над важливою темою, прошу не заважати. Можна навіть табличку спеціальну вигадати, яку ставитимете на свій робочий стіл, коли потребуєте мовчазної зосередженої праці. Зайве говорити, що в такому разі ви повинні бути готові й аналогічно поважати такі самі потреби колег.

А на робочому комп’ютері в цей час закрийте всі програми, окрім редактора, в якому набираєте текст. Якщо, звісно, вам не потрібно паралельно копіювати з Інтернету певні фрагменти матеріалу.

Можна взагалі вчинити радикально — від’єднати мережевий кабель, який забезпечує доступ до Інтернету. Хоча, як на мене, так варто робити лише у випадку, коли сила волі — це ваше ну дуже слабке місце…

Через 15 хвилин безперервної роботи ви, цілком імовірно, вийдете на потрібний рівень продуктивності, якщо у вас його не було від самого початку. Чверть години концентрації на розумовій праці, чверть години перетворення думок на слова, здатні «розігнати» ваш інтелект, аби далі йому вже не потрібні були нагадування-прохання зосередитись і почати працювати.

«Коли до мене не приходить натхнення, я проходжу півдороги йому назустріч», – слова, що приписують Зігмунду Фройду, доволі влучно передають сенс цього пункту.

І нехай дослідники розповідають про “феномен кількох екранів” як характерну особливість поведінки сучасного покоління інтернет-користувачів — особисто я під час роботи над текстами дотримуюсь принципу “однозадачності”. Тобто “в роботі” – лише один екран: той, де пишеться текст. І на порядку денного — лише одна справа: написання статті. Здавалося б, якось занадто просто. Але, як на мене, – доволі ефективно.

10. Візуалізуйте образ майбутнього матеріалу — а потім відтворіть його.

Щоб добре писати, треба багато читати. І читати якісне. Дотичне до того, про що пишете. Ось, як на мене, та “підводна частина айсбергу”, яка значною мірою і забезпечує справжню продуктивність журналіста в роботі над текстами. Невипадково виніс цю пораду на закінчення статті. Тому що саме її дотримання, переконаний, виступає мультиплікатором реалізації всіх попередніх пунктів.

Читайте, як пишуть на Ваші теми журналісти і видання, які мають добру репутацію. Читайте стільки, щоб з часом їхні слова ставали немов би Вашими. Щоб Ви могли, за бажання, продовжити думку автора, прикривши рукою закінчення абзацу.

Особисто мені, приміром, регулярно доводиться писати огляди на політично-бізнесову тематику. Маючи в голові ідею матеріалу, я заплющую очі (або просто абстрагуюся від навколишньої обстановки) і запитую себе: як би про це написав, приміром, журнал “Новое время”? Або інтернет-видання “Українська правда”? (Назви видань — умовні, можна підставити будь-яку свою, яка є доречною в контексті теми). Уявляю шпальту цього видання, на ній — надрукований текст моєї майбутньої статті. Точніше, взагалі-то, не майбутньої — а тієї, що вже вийшла друком. Просто про це ще ніхто не знає — ні я, ні редакція, ні, тим більше, читачі.

Якими словами починається текст? Як продовжується, розвивається думка? Де з’являється пряма мова? Яка фраза ефектно завершує написане?

…Опинившись біля ноутбука, я часом просто переношу на екран те, що вже візуалізував дорогою до редакції. Або під час чищення зубів уранці.

Про гігієнічні процедури згадав невипадково — уявляти собі образ майбутнього матеріалу цілком можливо саме у “сміттєвий час”, як я його називаю.

Сміттєвий час” — це невеликі проміжки між певними справами, які зазвичай нічим не зайняті. Збираючись докупи впродовж дня, за день вони утворюють собою іноді досить вагомий проміжок часу. Який цілком реально і варто зайняти корисними справами, доречними для таких моментів. Ранкова гігієна, дорога на роботу чи з роботи, черга у приймальні чиновника чи лікаря, на касі супермаркету тощо — з таких уривків тривалістю від 5 до 15 хвилин упродовж дня складається декілька годин часу. Частину цього часу мозок цілком може використати для опрацювання тих завдань, які будуть реалізовані в подальшому — вже у робочий, а не “сміттєвий” час. І “сміттєвий” час таким чином стає зовсім не сміттєвим, а живильним грунтом для паростків Ваших майбутніх доробків.

Віталій ГОЛУБЄВ,

головний редактор Видавничого дому “ОГО”,

викладач кафедри журналістики Національного університету “Острозька академія”,

керівник Школи універсального журналіста,

секретар Національної спілки журналістів України.

Матеріал уперше опубліковано на сайті Національної спілки журналістів України

Читайте також:

10 корисних матеріалів для журналістів [СКАЧАТИ]

Джерело фото: https://www.maximaequisport.ru/single-post/2017/06/01/regions

, , , переглядів: 215

Останні новини від OGO.ua


Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *