Війна назавжди змінила її долю

18.12.2018

Війна назавжди змінила її долю

На нашій багатостраждальній землі йде війна. Ми знаємо про неї з екранів телевізорів, з розповідей знайомих і родичів. Вона й сьогодні поряд, ми відчуваємо її мерзенне дихання. Вона нагадує про себе глухими потужними вибухами, від яких лунко дзвенять вікна наших будинків. І ми добре розуміємо, що у нашому селищі спокійно й тихо тільки тому, що десь зовсім поряд, за тридцять-сорок кілометрів, хтось кожного дня, кожної хвилини ризикує своїм життям. А для багатьох людей, що опинилися у вирі війни, життя поділилося на «до» і «після».

Школа універсального журналіста запрошує на навчання учнів 9-11 класів з усієї України

Україна зіштовхнулась з проблемою переселенців вже навесні 2014 року. Після анексії Криму, а пізніше бойовими діями на Донбасі майже 1,7 мільйонів українців стали внутрішньо переміщеними особами. Що сталося з цими людьми? Де їх сім’ї? З маленькими дітьми, з хворими батьками-пенсіонерами? Когось прихистили родичі, хтось винаймає житло, дехто отримав соціальне житло у приватних таборах. Та хіба можуть ті невеликі гроші, тимчасове житло замінити їм назавжди втрачену рідну домівку, друзів, улюблену роботу, тим паче, загиблих рідних і близьких.

Добре пам’ятаю, як у нашому селищі з’явились перші переселенці не тільки з Луганської, а й Донецької областей. Далеко не всі мали змогу взяти з собою найнеобхідніше – документи, одяг, гроші. А потім у школі і в нашому класі з’явилися нові учні з непідконтрольної Україні території. Їхні сім’ї тікали від війни, руїн, від смерті. Нам важко було уявити, що пережили вони, кого втратили. Хтось з них втратив житло, зруйноване обстрілами, рідних, майно, а хтось, можливо, й надію.

Ми радо прийняли їх, дівчат і хлопців, стривожених, переляканих обстрілами, смертями, змучених важкими переїздами, у свою шкільну сімю. Допомагали всі чим могли – їжею, одягом, шкільним приладдям, обігріли душевним теплом.

За час війни слово «переселенець» дещо стало звичним, втративши гостроту, за якою ховається трагедія мільйонів людей… Проти свого бажання, волею гіркої долі ці люди опинилися в чужих містах і селах, не маючи житла й роботи. Вони починали своє життя заново.

Я хочу розповісти про цікаву людину, про те, як складні життєві обставини навчили її боротися й перемагати. Це – директор нашого НВК Новоайдарська школа – гімназія Новоайдарської районної ради Луганської області Світлана Володимирівна Бережна.

Цього року на одній з класних годин я дізналась про те, що вона теж переселенка. До війни Світлана Володимирівна працювала одинадцять років директором ГНВК «Загальноосвітня школа 1-3 ступенів № 4-багатопрофільний ліцей «Еліт» Горлівської міської ради Донецької області. У зв’язку з тимчасовою окупацією міста Горлівка Росією, вона була змушена покинути місце роботи директора ГНВК та виїхати на тимчасове місце проживання у місто Сєвєродонецьк Луганської області. Вона встала на захист незалежності України. У зв’язку з чим отримала статус учасника бойових дій.

Війна назавжди змінила її долю.

Вона згадує про останні місяці, проведені в улюбленому місті. Тривога і вдень, і вночі. Особливо страшно було вночі, коли так хотілось спокою і хоч якогось забуття. Та заснути було важко. Ніч спускалась якось раптово і огортала все навколо. На високому чорному небі спалахували яскраві зірки, та всім було не до зірок. Вікна будинків починали швидко згасати – темні будинки не так привертають увагу. В кожній оселі із жахом чекали моторошних звуків, від яких мороз йшов поза шкірою. А звуки ці насувались невідворотно. Вже всі знали, що ніде немає захисту від артилерійських снарядів. Якщо від куль хоч якось захищали стіни, то від снарядів не було порятунку навіть у підвалі школи, де ховалися під час обстрілів педагоги, учні та їх батьки. Разом зі своїми учнями та педагогами там була і Світлана Володимирівна. Одного разу батьки одного з учнів, які виїжджали до Святогірська, передали їй свою сімейну святиню – ікону Сергія Радонежського Чудотворця, щоб вона оберігала у школі її та дітей, які залишалися у Горлівці. І справді, сталося диво – жодна дитина не постраждала. Виконавши свій громадянський обовязок, Світлана Володимирівна не бачила свого майбутнього у рідному місті.

В м. Сєвєродонецьку почала працювати на державній службі. Все вдавалось, і колеги приємні, добрі люди. Та серце рвалося до школи…

Два роки назад нам сказали, що в гімназії буде новий директор. Ми замислилися: що це буде за людина, які зміни чекають на наш заклад і на учнів?

Тепер ми розуміємо, що, напевно, важко знайти більш відповідальну та старанну людину, ніж Світлана Володимирівна, яка здатна з таким сумлінням віддаватися роботі, незважаючи на труднощі й негаразди. Жодна класна кімната, жоден куточок нашої гімназії не залишився без її уваги. Вона доклала багатьох зусиль, аби школа стала більш затишною, щоб кожен учень відчував її материнську турботу. Оновлений спортзал і дитячий майданчик, затишна їдальня і чудові трояндові клумби – все милує око, всюди чистота і порядок. А її не покидає тривога за долю колишніх учнів. Зараз на базі НВК працює екстернатна форма навчання для дітей з окупованих територій України. Це тридцять – сорок учні-екстерники кожного року. Навчаються у нас і 7 учнів з ліцею м. Горлівки, у якому працювала Світлана Володимирівна. Учні нашої школи дослухаються до її порад, цінують за щирість, відвертість, готовність до змін, до нових проектів. Сьогодні ми говоримо «дякую» чудовому директору за те, що вона по-материнськи ставиться до кожного з нас. Світлана Володимирівна дала нам змогу реалізувати себе в двох великих проектах ГО «Закон та ми» та «Шкільне телебачення «Лідер –ТВ». Вона радіє нашим успіхам, допомагає у важкі хвилини, і ми повірили в себе, в свої сили, готові у всіх справах підтримувати нашого директора. За заслуги з відродження духовності в Україні наш директор нагороджена Патріархом Київським і всієї Русі – України Філаретом Орденом Святої великомучениці Варвари.

Шановна Світлано Володимирівно, хай Ваша життєва дорога буде гладкою, здоров’я міцним, а світло Вашої душі зігріває й окрилює кожного учня й надихає робити добро на землі! Починаючи життя з чистого аркуша, Ви не змирилась з обставинами, не втратили оптимізму, мужності, які так потрібні сьогодні всім нам, нашій країні.

Катерина ГРЕЧИШКІНА,

учениця 11 класу НВК “Новоайдарська школа – гімназія” Новоайдарської районної ради Луганської області,

лауреатка Всеукраїнського конкурсу учнівських творчих робіт “Я – журналіст!”.

Фото з офіційного сайту Новоайдарської школи-гімназії

, , , , , , , , , , переглядів: 442

Останні новини від OGO.ua


Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *