Дякую батькам за все!

12.03.2018

Дякую батькам за все!

 

За що я вдячна своїм батькам? Якщо коротко – за все.

…Скільки слів говорять люди про швидкоплинність часу, про те, що його все менше, але ми це усвідомлюємо лише на мить. Потім знову забуваємо й продовжуємо жити, як жили. Тому навіть не знаю, чи варто говорити зараз, що треба цінувати час, а особливо – проведений із найріднішими людьми в нашому житті – батьками.

Безглуздо говорити, що це ті люди, які люблять нас просто за те, що ми є, що вони ніколи не зрадять і завжди вірять у нас, навіть тоді, коли ми самі зневірюємось у собі. Чому говорити про це безглуздо? Бо всі про це знають, але чомусь забувають про ці слова, коли, наприклад, підвищують голос на маму або починають грубо відповідати татові. І, на жаль, у підлітків це трапляється дуже часто. Як це не прикро, я й сама іноді не можу стримати емоцій. Але ми стаємо дорослішими й помічаємо, що час іде все швидше – й ось ми вже готуємося вступати до вишів, а здається, ще вчора невпевнено йшли до першого класу. А наші батьки повільно старіють. Ми випадково помічаємо, що в мами на голові з’явилося сиве волосся, а тато нібито став гірше чути, але це так складно прийняти, бо ти все ще відчуваєш, як у їхніх серцях палає вогонь любові й пристрасного бажання жити. Так, час дуже швидкоплинний.

Фото зі сторінки авторки у Facebook

Я дякую своїм батькам за їх терпіння. Іноді я не можу стримати грубих слів, іноді навпаки мовчу про те, що коїться в моїй душі, про те, що, можливо, слід було розповісти. Я знаю, що роблю їм боляче й, напевно, не вистачить у світі слів, щоб висловити, як мені соромно за це.

Я дякую своїм батькам за те, що вони намагалися мене всебічно розвивати. За все, чому я навчилась за своє коротке життя,завдячую батькам. Саме вони підтримували мене, коли я вирішила займатися музикою у той час, коли багато хто із знайомих говорив: «Та навіщо це тобі? Грайся в іграшки. Ти ж ще дитина». Саме вони підтримали мене в прагненні стати журналістом, коли інші говорили: «Краще йди на стоматолога вчись: у них зарплатня більша».

Я дякую своїм батькам за ті моральні якості, які вони мені прищепили.

Я дякую своїм батькам за те, що вони сприймають мене такою, якою я є, хоча інколи мене тяжко витримати, бо буваю я впертою та дуже егоїстичною.

Я дякую своїм батькам за те, що вони мене пробачають. Усі мої «вибрики» роблять їм боляче, і я не уявляю тієї сили батьківської любові, здатної все прощати.

Я дякую своїм батькам за мудрість, тепло, підтримку, яких я іноді через свій підлітковий максималізм не помічаю.

Я знаю, що в мене найкращі батьки у світі, бо вони – мої.

Інколи нам не вистачає часу або бажання зробити дзвінок і запитати в матусі про її справи, але замисліться, просто уявіть, що завтра вам нікому буде подзвонити. Вам буде потрібна материнська підтримка, а слухавку ніхто не підніме. Правда страшно? Що Ви будете робити тоді? Що будете відчувати? Самотність. Спустошеність. Безодню в душі. Вам буде боляче, оскільки ви знаєте, що саме  батьки – єдині люди, які будуть любити вас до кінця свого життя й ви залишитеся для них маленькими дітьми. А де, як не в батьківському домі, ми можемо відчути себе малюком-бешкетником.

Час – швидкоплинний, і цього не змінити. Нам залишається лише максимально насолоджуватися тими щасливими хвилинами,проведеними разом із найріднішими людьми. І це треба пам’ятати не тільки зранку чи ввечері, коли збираєшся навідатись у гості. Це треба пам’ятати двадцять чотири години на добу, сім днів на тиждень.

Надія ЗАЙЧЕНКО, випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”, учасниця Всеукраїнського конкурсу учнівських творчих робіт “Я – журналіст!”, учениця 11 класу ЗОШ №64 м.Маріуполь Донецької обл.

, , , , переглядів: 17 498

Останні новини від OGO.ua


Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *