“Безмежно вас люблю”: дівчина з Радивилова зворушливо дякує батькам

06.04.2018

“Безмежно вас люблю”: дівчина з Радивилова зворушливо дякує батькам

Чи хтось із вас, задумувався про те, як багато для нас значить сім’я та ким приходяться нам люди, які є поряд з нами від самого нашого народження. Рідні – це ті люди, які завжди підтримають в важку хвилину, ті, хто були та будуть поряд все наше життя, ті, хто бачив наші перші кроки, бачив як різались та випадали перші зубки. Це люди, які ніколи не зрадять. Та найближчі люди, без яких наше існування було б неможливим – наші батьки. Так, слово «батьки» в цьому творі буде використовуватися досить часто. Адже не можна розповідати про щось, не називаючи речі своїми іменами.

Відеокурс “Школа універсального журналіста”: навчайтесь зручно [ЗАМОВИТИ]

Особисто я, безмежно вдячна своїм батькам та хоча б за те, що вони є і вони біля мене. Батьки настільки феноменальні люди, які віддають всього себе, не сплять ночами. Наприклад, моя мама протягом шести місяців, не спала жодної ночі, бо я не могла бути у ліжку, і постійно потрібно було тримати мене на руках. За це я вважаю свою маму справді надзвичайною жінкою.

Кожному, з народженням дитини, лягає на плечі велика відповідальність і вони змушені робити все можливе та неможливе. Бо цей маленький оберемок щастя, не може піклуватися про себе сам. Я поважаю і безмежно люблю батьків за те, що вони з раннього дитинства, розділяли моє щастя і, на той час, горе. Вони давали дієві та мудрі поради, коли щось йшло не так, і особисто я, приходила просити допомоги, чи поради. Та особливо люблю їх за те, що мама своїми ніжними тендітними руками, зеленкою замальовувала рани на моїх ліктях чи колінцях і малювала сонечко, що посміхалося, на долоньці, і не знаю чому, але було вже не так боляче. Я досі не можу згадати це без посмішки.

В моїй пам’яті назавжди залишиться спогад про те, як тато, вчив мене кататися на велосипеді, як вчив битися, чи просто підходив і цілував в тім’ячко. Від цього стає тепло на душі і тепер все, що я хочу сказати цим людям, це велике «Дякую!» за дитячі спогади, які викликають в мене сльози щастя. І приходить час, коли ти дорослішаєш, розуміючи, на скільки неперевершеним був той час, коли ви разом з батьками їздили на відпочинок, або навіть елементарно, коли батьки приходили втомлені з роботи і сідали грати з вами «Монополію», в якій, до речі, ти завжди чомусь вигравав. Не знаю, як ви, але я дуже сильно сумую за тим часом.

З тим, як я дорослішала, батьки змінювали підхід до мене. Тобто, коли я була зовсім дитиною, можна сказати, вони мене балували і чим старшою я ставала, вони по іншому починали зі мною розмовляти, вже не як з дитино, а спираючись на дорослішання. Це важливо, адже, якщо ти не шукаєш підхід до дитини, ти його не знайдеш.

Для мене мама, не лише опікун чи людина, яка повинна мене виховувати. Насамперед, мама для мене – добра подруга. Наші відносини, будуються на довірі. Це правда, коли говорять, що будь-які стосунки повинні бути основані на довірі, це справді так. Я з своїми батьками, можу розмовляти на усі теми і ми розуміємо один одного, і я вважаю, що так має бути. Хороші стосунки між батьками і дітьми, важлива складова сімейного життя.

Скажіть, мої шановні читачі, скільки разів на день, або на тиждень, або на місяць ви говорите батькам, такі прості, але важливі для них слова: «Я ТЕБЕ ЛЮБЛЮ». Це не так важко сказати. Правда? А почути це від своєї дитини – така радість, це так приємно. І ні, не тоді, коли, скажімо, мама принесла цукерки, а ПРОСТО так. Особисто я стараюся це частіше говорити батькам і взагалі всім своїм рідним. Просто, на мою думку, людям потрібно чути такі слова, тоді їм автоматично стає приємніше і тепліше. Їм, я повторюся, ПОТРІБНО це чути. І знаєте, коли я просто підхожу до мами, або до тата, обіймаю і говорю: «Я тебе люблю», – мене обіймають у відповідь і я чую точно те ж саме. Це просто неперевершені відчуття, того що ти потрібен, що завжди є ті, хто тебе любить, незважаючи ні на що.

Я навчилася цінувати своїх батьків і кожну мить проведену разом з цими прекрасними людьми. Адже, скажемо відверто, як би це не було сумно, вони не вічні. І тоді, тобі вже не буде, до кого піти за порадою, чи щоб хтось просто обійняв, і як малу дитину, погладив по голові. Моя мама якось сказала один вислів, якого я запам’ятаю на все життя: « Ми залишаємось дітьми, доки живі наші батьки». В той момент, я вперше замислилась про те, що ніщо не вічне. Тож нам, просто, потрібно берегти всі моменти з цими людьми.

А за що, Ви, хочете сказати дякую своїм батькам? Користуючись нагодою (бо якщо, я почну говорити це своїм, розплачуся і мене буде важко зупинити), я хочу сказати: «Мою маму звати Олена і я безмежно вдячна їй за все, що вона робила для мене. Хочу подякувати їй за те, що була зі мною, коли мені було погано, коли я хворіла, коли вперше в мене були проблеми з хлопчиком. За те, що не сварила мене за перші двійки, за те, що після десяти років хореографії, змушувала мене туди ходити. За те, що навчила мене любити Україну, за те, що була поряд, коли я зламала руку. За те, що довіряєш мені і любиш мене. Мама, я тебе люблю!!! Хочу також подякувати своєму татові. Мого тата звати Олег і він найдобріший і найвеселіший чоловік, якого я коли-небудь зустрічала. Тато, дякую, за те, що ти в мене є, за те, що вчив мене підтягуватись на перекладині, що підтримував мене, всі ці роки. За те, що виконуєш всі мої забаганки, навіть якщо це тебе нервує. За те, що вчив мене різним прийомам самооборони. За те, що заставляв сидячи на шпагаті, дивитися мультики і не давав загубити свій хист до танців. Дякую, за те, що ти поряд зі мною і любиш мене. Тато, я тебе люблю!»

Навіть на папері я не зможу передати свою чисту і безмежну любов до своїх батьків. Просто, за останніх декілька років, я багато чого зрозуміла і обдумала. Я зрозуміла, що кращих людей, ніж батьки, немає ніде. І та любов, якою вони нас люблять – особлива. Ніхто до тебе такого не відчуватиме.

P.S. В мене до вас велике прохання, коли прочитаєте мій твір, першим ділом, наберіть номер своєї мами або тата, і скажіть їм про те, як сильно ви їх любите. Їм буде перш за все приємно чути ваш голос. І повірте мені, Вони на це заслуговують!

Владислава ЗАВАЛОВА,

учасниця Всеукраїнського конкурсу учнівських творчих робіт “Я – журналіст”,

м.Радивилів, Рівненська область

Читайте також:

Школярка з Рівненщини хоче занести своїх батьків до Книги рекордів Гіннеса

Мудра пісня моєї праматері: школярка з Вараша береже українську пісню разом із мамою та бабусею

Як бути щасливими: 5 порад дорослим

, , , , переглядів: 1 408

Останні новини від OGO.ua


Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *