У будь-якій незрозумілій ситуації – лягайте спати

28.05.2018

У будь-якій незрозумілій ситуації – лягайте спати

“А вам надсилають листи по роботі о першій ночі?” Дискусія на цю тему в редакторській спільноті у Facebook виявилась несподівано інформативною. На мій подив, чимало колег зізнались: так, вони отримують статті на вичитку, проекти на допрацювання чи просто інформацію “до виконання” і о 23 годині, і о 24, і о першій ночі, й пізніше.

Та найбільше здивувало інше: більшість вважає це нормальним – коли в них крадуть час, призначений для сну. Читай: для відпочинку і відновлення сил. Для того, щоб людина не впала, як загнаний кінь, на середині свого життєвого шляху. Ставши, рано чи пізно, конем-калікою, розумово чи фізично.

Пояснення маю два.

Перше – мазохізм, усвідомлений чи не дуже. Тобто, в картині світу людини, життя – це страждання. І не спати, спати мало чи спати неякісно – це складова життєвих страждань. Їх потрібно терпіти, а, можливо, й навіть радіти їм (усе залежить від тяжкості “захворювання”).

Друге – виправдання власної поведінки. Людина дозволяє іншим те, що робить сама. Тобто сама краде в інших час – і іншим дозволяє обкрадати себе. Знаєте, це як у багатьох організаціях: співробітники роблять вигляд, що працюють, а керівник – що вірить у це. Кожен при цьому насправді вирішує власні завдання. Які лежать за межами завдань організації. Якщо це комерційна структура – рано чи пізно вона розвалюється. Якщо держустанова – її життєздатність може достатньо довго підтримуватись штучним шляхом. Тобто за гроші народу. Але це вже, як каже мій улюблений Леонід Каневський, – зовсім інша історія.

При цьому всі вищеописані люди, якби у них вкрали бодай гривню, імовірно зчинили б чималий гвалт. Красти гроші – ні-ні-ні. Красти час – будь ласка.

Хоча час – цінніший за гроші.

“Вам дорого це обійшлось?” – запитали в одному інтерв’ю найуспішнішого бізнес-тренера на пострадянському просторі Радислава Гандапаса. Мова йшла про один із втрачених бізнесів. Гуру лідерства і ораторського мистецтва лаконічно відповів: “Дев’ять з половиною років”.

Звісно, Гандапаса вважають найбільш високоплачуваним бізнес-тренером не тому, що він так відповів. Але він став таким у тому числі й через описаний вищенаведеною фразою стиль мислення.

Ставтеся до часу так, як до грошей. Навіть з більшим трепетом. Бо він – цінніший за гроші й не відновлюється.

Найбільші втрати – не в грошах, а в часі. Найважливіші уроки – так само стосуються часу. Того, на що його витратили і на чому втратили.

“Я можу розбудити свого менеджера в будь-яку пору доби і він зобов’язаний відповісти на дзвінок – інакше він звільнений“, – похвалився якось знайомий керівник. Як на мене, звільнити варто було б саме такого керівника, а не його підлеглих. Точніше, законодавчо заборонити таким людям керувати собі подібними.

Телефон, вимкнений на ніч, – це не розкіш і не демонстрація зверхності до інших. Мовляв, ви там собі що хочте робіть, а в мене – відпочинок.

Це – норма. Яку варто запровадити для себе і до якої слід привчати інших.

“А ось я не можу собі такого дозволити”, – зізналась колега під час дискусії у Facebook, яку згадував вище. Мовляв, маю немолодих родичів в іншому місті, за сотні кілометрів, – раптом з ними щось станеться.

Ризикну здатися циніком, але якщо родичі – за 500 кілометрів, то коли серед ночі комусь із них стане погано, моя колега-редактор із провінційного українського містечка нічим їм не допоможе.  Хоч би на крилах прилетіла – не допоможе. Треба набирати 103, а не будити людину, яка, крім ахів, охів і співчуттів не зарадить нічим. В той момент, коли людині потрібно рятувати життя. І займатись цим повинні медики “швидкої”, яка викликається зовсім за іншим номером.

А якщо, не приведи Господь, сталося непоправне – знову ж таки, що вже вирішать години, які залишились до сьомої ранку? Часу, коли будити людину – вже цілком етично.

Звісно, тут можна дискутувати. Але навіть якщо вважати, що приводи порушувати чийсь нічний сон існують, – погодьмося: вони займають від сили 10-20 відсотків серед усіх, які реально використовуються тими, хто краде ваш час. Відсотків 80-90 – це не крайні життєві потреби, а просто ваш дозвіл взяти себе під ноги.

Як я скажу керівнику, що ввечері у мене – особистий час? Він же мене просто звільнить. Скаже, що на твоє місце є купа студентів, які готові працювати безкоштовно і мало не цілодобово“, – запитав мене з залу 20-річний Максим на одному з форумів.

Логічно. Життєво. Але й тут є вихід.

Одне з правил, у які вірю, звучит так: “Більше, щоб менше”. Тобто спочатку роби більше – щоб потім отримати можливість робити менше. Здобудь повагу, рівень, статус, який дозволить диктувати свої правила. Або просто спонукатиме інших зважати на твої потреби. Мовляв, ось цього пана ввечері краще не турбувати – хіба ж справді не почекає до ранку?..

А якщо не вдасться – знову ж таки, за правилом “більше, щоб менше”, ви цілком можете змінити роботу на ту, яка не передбачатиме нічних авралів. Бо за попередні роки здобули досвід, який зможете капіталізувати.

Тобто, якщо тебе будять, коли тобі 20 – не ний і напрацьовуй досвід. Щоб тебе не будили, коли матимеш 35.

А якщо тебе так само будять і в 35 – це свідчить принаймні про дві речі: десь ти недопрацював і щось потрібно змінювати.

Або змиритись і не нити. Зрештою, декого влаштовує й досить посередня якість життя.

Звісно, тут веду мову про суто інтелектуальну, творчу працю, передусім офісну. Професії, які передбачають служіння, порятунок життів, допомогу іншим, забезпечення життєво важливих потреб у різних галузях – виносимо за дужки. Лікар, рятувальник, військовий, водій, охоронець – про них не йдеться аж ніяк.

Отже, у добі – 24 години. Будемо вважати, що третину ми витрачаємо на роботу. Третину – на сон. Ще третину – на все інше. “Інше” – це і сім’я, в кого вона є, і особисте життя, і турбота про здоров’я, і забезпечення побуту, і власні інтереси.

Що відбувається, коли в якомусь із трьох сегментів нам починає бракувати часу? Зазвичай ми “позичаємо” час в іншому сегменті. І здебільшого “латаємо дірки” саме за рахунок сну.

Не встигаємо дописати статтю на роботі? Допишемо вночі. “Зашиваємося” з хатніми клопотами – нічого, вночі можна доробити. Книжку почитати, звісно, – теж уночі. А писати щось уночі (чи то книгу, чи дисертацію, чи звіт керівнику, чи грантову заявку) – то вже взагалі святе діло.

І ось робота займає вже не 8 годин, а 10 – дві ми “позичили” у сну. Домашні турботи також розтягнули в часі за рахунок нічних годин. На сон залишилось чотири години. І ми готові з гордістю про це розповідати. Мовляв, пожалійте мене – я настільки багато працюю, що сплю чотири години.

Як на мене, таке виправдання логічне – лише для молодих батьків. Тому що маленькі діти “зазіхають” на наш сон не зі злої волі – вони просто не можуть інакше, ніж плачем, повідомити нам про свої проблеми. І не мають кому, крім нас, про це розповісти.

Якщо ж немовлят поряд немає, а людина систематично спить по чотири години на добу, – можливо, їй варто не поспівчувати, а порадити бути організованішою.

А якщо хтось попереджає “Я надішлю потрібну інформацію сьогодні вночі” – цілком нормально буде відповісти: “Добре, я вранці прочитаю“.

Уявив собі думки вголос людини, яка хизується чотиригодинним сном. (Чи жаліється на нього – часом це два боки однієї медалі).

“Я сплю чотири години на добу, бо не вмію сказати “ні” тим, хто постійно навішує на мене своїх “собак”, знаючи, що я безвідмовно і безкоштовно все зроблю. Ще й перепрошуватиму за затримку.

Я сплю чотири години на добу, бо погрязнув у болоті перфекціонізму. Кожне завдання прагну виконати бездоганно, по сто разів перероблюючи і перевіряючи. Хоча той, хто приймає ці завдання, переглядає кінцевий продукт “одним оком”. А часом і взагалі не переглядає. Бо знає ж – зроблю на совість. Сам колись казав: мене не цікавить, коли ви все це встигатимете. Хочте – вдень, хочте – вночі. Я запам’ятав і тепер встигаю вночі.

Я сплю чотири години на добу, тому що коли інші починають робочий день, я ще добігаю до офісу, потім півгодини розмовляю по телефону, далі йду пити каву, після чого прямую з колегами на перекур. У процесі кавування і куріння в мене дзвонить телефон, і я знову півгодини “розрулюю” проблеми всіх своїх знайомих або просто “задовбую” їх питаннями “Ну що ви там? Я ось – на роботі…” Потім я підключаюсь до будь-якої почутої розмови, пересилаю іншим з десяток фейсбучних демотиваторів, обговорюю з колегами за сусідніми столами мотивуючі цитати в стилі “Середа – це маленька п’ятниця”, а далі – дискутую про операції зі зміни статі та принцип відбору переможців шоу “Холостяк”. 

Я сплю чотири години на добу тому, що в моїй ієрархії життєвих цінностей здоров’я – на останньому місці. Бути повним сил і енергії для мене – неважливо, непотрібно і нереально, це щось на рівні фальшивої позитивної картинки з рекламного ролика. Я не звільнюся з роботи, яка змушує мене жертвувати сном, не розпрощаюсь з начальником, який нехтує моїм часом, тому що боюсь, що мене нікуди більше не візьмуть. Тому що працювати я не можу, не вмію і не хочу. Або колись вмів, але забув. Навчитись чогось нового – не планую. Я вже вчився 5 років в університеті (коледжі, ПТУ) – вистачить. Від навчання коні дохнуть. І все одно в наш час у нашій державі нормальної роботи немає. Треба триматись за те, що є. І взагалі, я живу “на автоматі”. Я давно увімкнув “режим зомбі” й навіть не замислююсь, що щось не так. Немає коли думати й розмірковувати – я ж втомлююсь. Тому що я сплю по чотири години на добу…”

Навряд чи ми часто почуємо такі монологи. Бо щоб це хоча б сказати – потрібно це визнати. А жити усвідомлено – привілей меншості.

Ми вважаємо, що вміємо читати чужі думки. (Бо часто почуєш: “Я знаю, що він про мене подумає…”). А насправді й у власних розібратись не можемо. Принаймні настільки, щоб чітко їх сформулювати – для інших, а для початку – самому собі. Чого ти прагнеш. Що не влаштовує у житті. Що потрібно змінити. І з чого готовий почати.

Мало того, що ми ледь не в будь-якій складній ситуації жертвуємо сном. Ми ще й змішуємо сон і роботу, дім і роботу. У час, відведений для сну, – працюємо. На роботі – вирішуємо домашні справи. А прийшовши додому, відволікаємось на дзвінки і справи по роботі.

Інше питання – чи справді на роботі нам потрібно саме вісім годин для того, щоб успішно вирішувати всі завдання. Колись одна колега зізналась мені: “Чому жінкам не встановлюють чотиригодинний робочий день? Їм же потрібно ще стільки часу для сім’ї, для того, щоб елементарно слідкувати за собою? Ось у нашому управлінні ми з колежанками реально займаємось роботою не більше, ніж півдня. Решта часу – це чаювання, обмін рецептами і довга обідня перерва“.

Підозрюю, що так – у багатьох.

Звідси – відразу кілька можливих варіантів дій.

Поговорити з керівником про можливість працювати неповний робочий день. Або навпаки, працювати з понеділка по четвер довше, зате повністю вивільнити п’ятницю. Або домовитись, що частину роботи виконуватимете вдома, щоб зекономити час на проїзд. Наприклад, по середах ви – в онлайні.

Навіть якщо зарплатня зменшиться – це ще потрібно подивитись, скільки ви виграєте в часі. Можливо, за цей час можна або більше заробити (в іншому місці), або більше зробити чогось такого, позитив від чого перекриє недоотримані кілька сотень гривень. Багато жінок зізнаються, що один із головних таких “позитивів” – посмішка дитини. Яка, приміром, буде рада побачити маму на своєму звітному концерті в музичній школі. Усвідомлюючи своїм дитячим розумом: мама поставила на перше місце не звіт своєму начальнику, не кавування з кумою, а саме мене, у мій важливий день.

Або, якщо все це не підходить, а вільний час на роботі все ж таки реально є – варто подумати, чим саме його доцільно заповнювати. Можливо, є якась розумова праця, яку ви періодично забираєте дороблювати додому, а на роботі натомість “вбиваєте” по кілька годин щодня на скролінг стрічки Фейсбуку та обговорення з колегами підсумків шоу “Холостяк”. Наприклад, йдеться про дисертацію. Рішення – на поверхні: не пишіть дисертацію вдома, пишіть її на роботі. Принаймні, поки керівник вам це дозволятиме. (Сподіваюсь, ви здобули на своєму робочому місці достатню довіру і повагу до себе, щоб не звітуватись про кожен крок). А вдома займайтесь домашніми справами. І не беріть слухавку після шостої. Якщо потрібно – заведіть ще один телефонний номер, для дзвінків “не по роботі”. Який знатимуть лише ті, хто турбуватиме вас з особистих питань.

Кінцева мета всієї цієї метушні – знову ж таки вивільнити час для повноцінного нічного відпочинку. Виокремити ці вісім священних і недоторканих годин із вашої доби й окреслити їх червоними лініями, за які недозволено заходити нікому.

Скарлетт з її фразою “Про це я подумаю завтра” – мала рацію. А я, перефразовуючи пораду з книги М.Дорофеєва “Джедайські техніки” (в оригіналі вона звучить так: “У будь-якій незрозумілій ситуації – думайте“) скажу так: “У будь-якій незрозумілій ситуації – лягайте спати“. Ранок вечора мудріший. Але щоб ранкова мудрість справді прийшла до вас і наповнила енергією для майбутніх звершень – вечір повинен закінчитись вчасно.

А ніч – бути і залишатись Царством Сну.

Окреме питання – якість сну. Такі елементарні речі як провітрювання кімнати, її достатнє затемнення і відсутність безпосередньо перед засинанням зайвої інформації, що збуджує і збурює розум, – сприймаються як надто елементарні, аби на них зважати.

А дарма. Якщо професор Преображенський у книзі Булгакова радив не читати на сніданок радянських газет, то я не раджу дивитись перед сном українське телебачення. Як, власне, і будь-яке інше. Якщо не хочете, щоб у час, коли мозок мав би перезавантажитись для самостійного вирішення ваших проблем, а, можливо, й “завантажитись” новими ідеями, він “переварював” проблеми чужі. Наприклад, виступи політиків і рекламу чіпсів.

Звісно, переглянути педред відходом до сну кілька серій улюбленого серіалу – це справді чудовий спосіб абстрагуватися від щоденних проблем. А комусь допомагає швидше заснути.

Але ж саме серіал – а не ток-шоу “Він ворує, вона ворує, воно ворує, ми в…” Це, як кажуть, дві великі різниці: казковий вигаданий світ  – і скунси з політичного зоопарку.

Кажуть, необхідна умова для початку змін – це усвідомлення важливості тієї цінності, яка лежить в їх основі. Тобто щоб почати дбати про здоров’я – потрібно підняти вище на шкалі життєвих пріоритетів цінність “здоров’я”. Щоб зробити своє житло затишнішим – варто для початку зізнатись самому собі, що комфортний побут – це важливо. Коли певна цінність у пріоритеті – то й засоби знаходитимуться. А якщо не визнаєш щось важливим – підсвідомість і не пропонуватиме можливих шляхів досягнення бажаного. Простий механізм економії ресурсів. Життя ніби каже: ок, тобі це не потрібно – то й не буду нічого “підкидати”…

Повноцінний регулярний сон – це важливо. Не дозволяйте нікому, крім ваших власних маленьких дітей, змушувати вас ним жертвувати. А в дітей, до слова, можна й повчитися розумінню важливості сну: коли вони ввечері хочуть спати, вони просто лягають і сплять. Кілька днів тому одна з моїх донечок заснула просто посеред святкування дня народження тата в ресторані.

Просто тому, що їй захотілось спати. Вона не думала, “що скажуть люди” і “чи доречно це саме в цьому місці”.

Вона просто заснула.

Інколи нам варто не тільки вчити дітей, а й вчитися в них.

Віталій ГОЛУБЄВ

 

, , , , , , , , , переглядів: 414

Останні новини від OGO.ua


Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *