Пам’ятай про результат і отримуй задоволення від процесу

24.05.2018

Пам’ятай про результат і отримуй задоволення від процесу

Більшу частину життя ми витрачаємо не на реалізацію цілей, а на підготовку до цього, на “обслуговування” цілей: дорога, зустрічі, домовленості, складання планів, написання проектів, вивчення джерел… А те, заради чого все це робиться, займає часом лише годину-дві, тоді як підготовка – триває місяцями. Подумаєш – і прикро стає: не живеш – а все готуєшся“, – такі міркування колеги прочитав днями у Facebook.

Я теж про це думав. І ось що зрозумів.

Є дві крайнощі – назвемо їх “робота на результат” і “робота на процес”.

Перша, у граничному своєму вираженні, – це відмова від усіх радощів життя, яка пояснюється думкою: “Ось досягну бажаного – тоді й відсвяткую, тоді й дозволю собі розслабитись, тоді й поживу нарешті так, як давно того хотів”. Якщо згадати теорію Е.Берна, то “напис на футболці” в такої людини може виглядати так: “Я не заслуговую”.

Пастка полягає в тому, що досягнення цілі може й не відбутись узагалі. Або відбутись не в такому вигляді, як ви собі уявляли. (Отже, каже собі людина, й винагороджувати себе не варто – бо не досяг бажаного на сто відсотків). Або відбутись занадто пізно, коли раніше привабливі “життєві бонуси” – вже не актуальні. Наприклад, тому що немає сил і здоров’я. Або просто втратилась актуальність, змінились пріоритети. Так чи інакше, “робота на результат” без уваги до власного самопочуття на проміжних етапах його досягнення дуже ймовірно може закінчитись тим, що чогось одного (як мінімум) точно не буде – або результату, або радості від нього.

Трапляється, що ви настільки постійно зайняті облаштуванням “інфраструктури”, умов для реалізації своїх цілей, що вже й саму ціль згадати важко. Тобто робота кипить, а навіщо – хто його знає… Колись так вирішив, батьки радили, наші предки так жили – ось можливі варіанти відповіді. Або ще такий: “Зараз треба робити, а потім видно буде”. І так бігає людина по колу, бігає, як білка в колесі, й кінця-краю біганині не видно. “Всі так живуть”, “А кому зараз легко?”, “Життя – це страждання”, “Немає коли в гору глянути” – типові фрази, які можна почути від таких людей.

Друга, протилежна крайність – постійне “святкування” процесу. Тоді в соцмережах з’являються фото з підписами на зразок “Як добре, коли після напруженого робочого тижня можна відпочити і розслабитись” – і ти, побачивши ім’я автора, здивовано думаєш: а коли ж він напружувався? Наскільки знаю, кожен день у людини – суцільний “розслабон”… Із цієї ж серії пости на зразок “Середа – це маленька п’ятниця”, “Четвер – це репетиція п’ятниці”, “Ура, п’ятниця” тощо. Коли життя – суцільна “п’ятниця” (у розумінні, яке вкладають в це слово автори подібних постів), важко тримати у фокусі цілі й планомірно до них рухатись. Тут можливі варіанти: або в людини і цілей особливих немає (живе як живеться, ніби все влаштовує, аби гірше не було), або на реалізацію її цілей працює хтось інший. Поки наш герой щодня відзначає “маленьку п’ятницю”. Третій варіант – людина працює на чужі цілі.

Я вивів для себе таку формулу: головне – це усвідомлювати, що кожного дня я зробив усе, що міг зробити саме сьогодні, для досягнення своїх цілей. Лягаючи спати, я хочу з чистою совістю зізнатися собі: все можливе на сьогодні – зроблене. Завтра – продовжимо. А за те, що зроблено сьогодні, себе цілком можна винагородити. І в жодному разі не картати, що не встиг усього.

 

Головне – не підмінювати маленькі щоденні кроки для досягнення цілей самими лише винагородами, коли “бонуси” ставатимуть усе більшими за кроки, а згодом – і поглинуть їх. Тобто – стоїмо на місці, зате святкуємо – аж гай шумить! Важлива саме логічна послідовність: дія – винагорода, напруження – розслаблення, вдих – видих. Ритм, на якому тримається все в житті, на якому тримається саме життя.

Не варто прагнути за будь-яку ціну зробити все і відразу. Зазвичай усе закінчується лише розчаруванням і витраченими нервами. А не робити нічого, відтягуючи необхідні дії до безкінечності й постійно святкуючи натомість чергову “маленьку п’ятницю” – шкідливий самообман. Модне слово “прокрастинація” – це просто лінь. Називаймо все своїми іменами.

Не підганяймо час, а вчимося бачити приємне і корисне у кожному етапі життя. В тому числі (й насамперед) – і в тих, які є саме підготовкою до чогось важливого. Це такі самі частини життя, як і інші.

Дорога до міста, де матимете зустріч, виступ, презентацію, переговори – може бути не менш приємною, ніж сама подія, що в цьому місті відбудеться. Споглядання краєвидів, смачний обід у новому місці, час на читання чи перегляд того, що відкладали у повсякденній метушні, нові враження, знайомства – всі ці складові подорожі (навіть до сусіднього обласного центру) можуть бути джерелом задоволення самі по собі.

Зустріч із кимось для обговорення проекту – так само можна “обставити” приємними дрібницями: місце зустрічі, поєднання її з обідом, можливість вирішити певні справи в дорозі (те саме “контекстне планування”, про яке писав Г.Архангельський – вирішення питань за принципом “коли буду там-то, можна буде зробити те-то”).

Тобто складові досягнення мети, процеси, які обслуговують результат, варто “облаштовувати” не менш дбайливо, ніж саму мету, сам результат. Тоді зменшується ризик конфлікту між далекою, поки що недосяжною метою – і надлишком рутинних дій для її досягнення, за якими не видно кінцевого сенсу всієї метушні. Менше небезпеки “видихнутись”.

І ще один важливий нюанс. За фразами на зразок “Ще дві години – і вдома”, “Скоро п’ятниця”, “Скоріше б навчальний рік пройшов – і знову літо” часто стоїть незбалансованість між різними сферами життя людини. Коли професійне “наступає на горло” особистому. Коли немає гармонії між роботою і відпочинком, щоб і одне, і інше було в радість.

Найчастіше трапляється так: для людини “життя” і “робота” – це не складові одного великого процесу, а ледь не протилежності. “Після шостої вечора теж є життя”, – вчила колись нас, журналістів і редакторів-початківців, медіа-тренер Зоя Казанжи. Це якраз – про збалансованість. А дисбаланс – це коли “Після шостої вечора починається життя”. Щось мені підказує, що в більшості – саме так.

Якщо між різними сферами життя є баланс – колесо життя котиться рівномірно, й кожна нова фаза – це просто нові грані, нові цілі й завдання та нові можливості отримувати задоволення в процесі їх реалізації. Коли ж балансу немає – доводиться чекати, поки закінчиться одна фаза й почнеться інша, а поки перша триває – зціпити зуби й терпіти. Чекати п’ятниці, відпустки, літа… Не кращий вибір – життя ж іде.

Варто сприймати життя як неперервну лінію, а не як серію пунктирів “дія – результат”. Тоді дії, спрямовані на досягнення результату, є так само значущими, як і результат. І немає сенсу перейматись, що сам момент досягнення бажаного швидко минув. Бо все те, що було до цього і що буде після цього, – такі самі ланки довгого ланцюга життя. В якому задоволення отримуєш не лише від підкорення вершин, а й від кожного етапу дороги до них.

Віталій ГОЛУБЄВ

, , , , , переглядів: 110

Останні новини від OGO.ua


Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *