Головний гаджет – наш мозок

07.05.2018

Головний гаджет – наш мозок

Чим більше з’являтиметься гаджетів – тим важливішою буде роль нашого мозку. Чим більше поширюватиметься ілюзій, що за нас думають роботи – тим більше насправді доведеться думати нам самим. На перший план виходить ефективність. Як співвідношення результату і зусиль. Як правильні зусилля для правильних результатів.

…Триста років тому, в часи Пушкіна і Гоголя, подорож із Москви до Санкт-Петербургу займала чотири доби. Зараз “Сапсан” долає цю відстань за чотири години. Тривалість шляху з нинішньої столиці Росії до столиці колишньої скоротилась у 24 рази. Чи змінилось настільки разюче й ставлення до України з боку тих, хто визначає політичний курс сусідньої держави? Питання не лише риторичне – воно трагічне для нас, українців.

Тридцять років тому щоб поговорити зі своєю “другою половиною”, знаходячись у дорозі, потрібно було знайти телефон-автомат. Сьогодні у маршрутках, які щодня везуть з роботи додому мільйони людей, мало хто не тримає у руках мобільний. З’ясувати, що потрібно купити на вечерю, стало справою кількох секунд. Чи означає це, що, зі спрощенням процесу комунікації, у сім’ях стало більше порозуміння? Статистика розлучень вам у допомогу. У минулому столітті співали “Плачет девушка в автомате…”, у нинішньому – вона плаче тримаючи смартфон у руках. “В автомате” плаче хіба той, хто програв там останні гроші. Не в телефонній будці, звісно – в залі гральних автоматів.

Прогрес у доланні відстаней просторових не став прогресом у доланні відстаней міжлюдських. Сучасні гаджети прискорили передачу думки на відстані, але не змінили якість думок, що передаються. Просто нерозумні думки тепер передаються набагато швидше. У світі з шаленою швидкістю циркулюють шалені потоки дурних думок.

Подальше вдосконалення технологій уже не змінить нічого кардинально. Збільшиться швидкість транспортування наших тіл із точки А в точку В й швидкість передачі наших думок від суб’єкта Х до суб’єкта У – і що? Важливіше інше: з якою метою і з яким змістом транспортуються тіла й передаються думки?

На певному етапі кар’єрного зростання чимало людей помічають: дедалі менше значення починають відігравати для них hard skills, дедалі більше – soft skills. “Вузькопрофесійно спрямовані” знання/вміння/навички для багатьох були незамінними, щоб пробитися на базовий рівень. А далі, щоб втриматися на ньому й підніматися далі, – важливішими стають навички управління власним життям і взаємодії з навколишнім світом. Який саме зміст у певний момент наповнить універсальні форми – питання вторинне.

Іще в 1970-х роках минулого століття український соціолог В.Хмелько стверджував, що після інформаційного етапу розвитку суспільства (який, як прийнято вважати, ми переживаємо саме зараз) відбудеться перехід домінуючої ролі до виробництва і відтворення самої людини як творчої особистості («людинотворчий» етап). На цьому етапі, як зазначали М.Меєрович та Л.Шрагіна, однією з головних цілей освіти і виховання стає “напрацювання стилю мислення, що дозволяв би аналізувати проблеми в будь-якій галузі життя і знаходити їх найбільш точне та економічне рішення“.

Тобто на перший план виходить відтворення і розвиток якісних людей. А не створення знарядь праці, які б полегшили дурню життя з його дурістю.

Головним стає не те, з допомогою якого мобільного додатку ми організовуємо свій розпорядок дня, а якими справами його наповнюємо і як розставляємо пріоритети. Ніякий Evernote цього за нас не зробить.

Визначальним стає, як ми думаємо, а не куди занотовуємо думки та в якій формі й із якою швидкістю їх передаємо.

Вирішальним стає те, чи готові ми вчитися і змінюватися, а не те, чого ми навчились “у спеціально відведений для цього час”. Як пише Д.Чернишов, “освіта може бути лише незакінченою. Людина повинна вчитися нового все життя. Інакше вона буде просто неконкурентноздатною“.

Сьогодні один із маркерів приналежності до “середнього класу” (у розумінні не так фінансовому, як якості життя) – ставлення до перегляду телепередач. Прихильники такої теорії люблять повторювати: ті, хто читає книги, завжди будуть керувати тими, хто дивиться телевізор. Продовживши думку, ризикну припустити: ті, хто сьогодні сам свідомо обирає, яке відео на YouTube переглядати, мають більше шансів керувати тими, хто звик до “потокового” споживання контенту з “ящика”.

А завтра один із “водоподілів” лежатиме у площині ставлення до освіти. Формальна – “для папірця”, чи поєднання формальної та неформальної – для розвитку? Знання – для “галочки” чи знання-інструмент для вирішення життєвих завдань? Вкладаєш у розвиток свій і дітей – еліта. Споживаєш те, що приготували для ваших мізків і душ у фастфудах бездуховності й примітиву – бідний, бо дурний.

Як висловився М.Дорофеєв у “Джедайських техніках”, “у будь-якій незрозумілій ситуації – думай“. Як говорив автор цих рядків у розмові з однокласниками у шкільному туалеті класі так у першому-другому, “думати – не боляче”. Звідки я це взяв – досі не розумію…

Але ж це  – справді так.

Чим більше з’являтиметься гаджетів – тим важливішою буде роль нашого мозку. Чим більше поширюватиметься ілюзій, що за нас думають роботи – тим більше насправді доведеться думати нам самим.

На перший план виходить ефективність. Як співвідношення результату і зусиль. Як правильні зусилля для правильних результатів.

Віталій ГОЛУБЄВ

 

 

, , , переглядів: 216

Останні новини від OGO.ua


Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *