Більше, щоб менше

16.05.2018

Більше, щоб менше

Робіть більше, ніж могли б зробити в даний момент, щоб згодом отримати можливість робити менше – маю на увазі не лінуватись, а просто уникати зайвого, чужого, непотрібного, нав’язаного ззовні.

…Міжнародна конференція у столиці завершується, і ми, учасники, завчасно взявши з собою до конференц-зали власні речі з готельних номерів, обговорюємо, хто чим діставатиметься додому. Сусід через крісло (назвемо його Юрієм) уголос жаліється: “А мені ще треба у трьох експертів коментарі взяти для нашої редакції – з’ясувати, як вони ставляться до відзначення свята Хеловіна”. Подумавши, додає: “Еххх… 45 років дядьку, а мушу як студент бігати за експертами з диктофоном…”

Ми не знайшли, що відповісти колезі – втішити чи поспівчувати. А вже потім мені подумалося: цікаво, чи робив щось Юрій для того, щоб досягнувши зрілого віку й набувши чималого професійного досвіду, більшу частину свого робочого часу приділяти саме тому, що йому до душі? Чи були в нього можливості кар’єрно вирости, щоб не самому виконувати редакційні завдання, а ставити їх іншим? (Якщо перший варіант йому не до вподоби). Чи використовував він сповна такі або інші подібні можливості?

Мены близька думка О.Колесниченка, автора книги “Прикладна журналістика”, про те, що журналіст повинен спочатку добре навчитися писати те, чого від нього прагне редактор, щоби згодом отримати можливість найкраще писати про те, що справді цікаво йому самому. Це теж – про “більше, щоб менше”. І не лише про журналістів.

Головне в цій ситуації – не пропустити момент, коли кількість повинна вже почати переходити в якість, а ви так і продовжуєте працювати на кількість і робити все те саме, не здійснюючи нового кроку, який вивів би на інші професійні горизонти. Ризикну припустити, що Юрій, якого згадував вище, свого часу просто не помітив таких моментів. Або помічав, але не використовував. Тому й продовжував у 45-річному віці отримувати від редактора завдання, більш доречні для виконання 20-25 річними стажерами або журналістами-початківцями.

Більше, щоб менше” – це про студента, який спочатку працює на заліковку, щоб потім вона працювала на нього. Про журналіста, який приносить із однієї події 13 новин, щоб з часом здобути професійний статус, що дозволить йому обирати, які саме події відвідувати. Або відправляти на них своїх підлеглих. Або самому ці події організовувати.

Про менеджера з продажів, який щодня робить на 20% більше дзвінків, ніж колеги, або до планової кількості дзвінків додає особисті відвідання клієнтів. Із візиткою, виготовленою власноруч (бо в компанії індивідуальні візитки не передбачені). А потім, показавши вражаючі результати – або іде на підвищення, або отримує вигіднішу роботу. Цілком можливо – це виявиться робота в одного з клієнтів, з яким познайомився особисто в той час, як колеги продовжували телефонувати.

Або про кандидата на вакансію, який, окрім стандартного набору документів, подає розроблений план заходу, що готовий провести відразу після призначення. І не перепитує при цьому потенційного роботодавця: “А раптом ви мене не візьмете, а моїм напрацюванням скористаєтесь, вкравши у мене мою інтелектуальну власність?”. По-перше, забагато “я”. А, по-друге, і це найголовніше: маєш інтелект – буде і власність. Якщо робити більше – твоя постійна практика, не складе жодних труднощів постійно створювати новий інтелектуальний продукт.

Типова помилка початківців – робити навпаки, тобто спочатку – менше. Мовляв, навіщо напружуватися? Встигнеться. Одна з ознак такої поведінки – записи в соцмережах на зразок: “Як добре, що прийшли вихідні – можна відпочити і розслабитись після напруженого робочого тижня”. За моїми спостереженнями, найчастіше такі записи роблять саме ті, хто впродовж робочого тижня особливо й не напружувався. І відпочинок від роботи в такої людини відрізняється мало…

Потім, коли відчуваєш, що дорогоцінний час втрачено, доводиться або змиритися, або почати робити більше, більше, більше… А енергії вже не стільки, скільки було колись. І молодші конкуренти на п’яти наступають. І уявлення про тебе, про твою професійну “планку” – уже сформувалось. Важче стає переконати інших, що ти можеш більше, коли багато людей тебе вже “поклали на поличку” в своїй свідомості, і висота цієї полички – цілком визначена. Людське мислення схильне до інерції та до спрощення, це природні захисні механізми. Тому хочемо того чи не хочемо, а більшість людей ми “маркуємо” швидко й одноразово. І те, що ви – вже не той, ви самі побачите значно швидше, ніж це визнають інші. Більше того, інших це підсвідоме визнання часом іще й дратуватиме. Мовляв, це що, доведеться “перекладати” громадянина Х на іншу поличку своєї свідомості? Надмірних зусиль ми, як уже було сказане вище, не любимо за визначенням.

“Пройти зайву милю”, “перевершити очікування” – ці типові звороти з перекладених книжок про успіх саме про це, про “більше, щоб менше“. Тому – робіть більше, ніж вам здається, що можете. Більше, ніж від вас очікують. Більше, ніж роблять у подібних ситуаціях інші. І слідкуйте, щоб це помічали люди, від яких може залежати ваша перспектива з часом робити менше. Менше – вигідного іншим, більше – вигідного вам. А якщо у вашому полі зору таких людей немає або вони вперто не помічають ваших зусиль – це не означає, що можна з чистою совістю почати робити менше. Мовляв, не визнали – самі винні. Доцільніше почати шукати місце, де ваше “більше” – оцінять.

Віталій ГОЛУБЄВ

Читайте також:

Головний гаджет – наш мозок

Телевізору вірити – себе не поважати

Тайм-менеджмент для журналіста: 15 порад, які збільшать вашу продуктивність

Фото Ліни Яріш

, , , , , , переглядів: 212

Останні новини від OGO.ua


Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *